Читати книгу - "На нові землі"

що червона ранкова зоря — то вогнища, які розпалюють на небі інші орди.

Найдавнішими формами релігійних уявлень і вірувань були тотемізм, магія і анімізм.

Суть тотемізму полягала в уявленні, ніби кожна родова група людей мала спільного предка в особі тварини, рослини чи інших речей і явищ, яких вона вважала своїм родоначальником і покровителем. Така тварина або рослина була тотемом (це слово мовою одного з племен північноамериканських індійців означає «його рід» — звідси тотемізм) і об’єктом поклоніння для всіх членів роду. На честь тотема влаштовували свята з різноманітними обрядами, жертвоприношеннями і т. п. Нерідко члени роду називали себе або і весь рід іменем свого тотема, як це робили в романі Аун (син Тура), Зур (син Землі), Нао (син Леопарда), Жінки-Вовчиці тощо.

В основі магії лежала віра первісних людей в те, що з допомогою різних чар і обрядів можна впливати в бажаному напрямі на хід подій (полегшити боротьбу з ворогом шляхом насилання на нього хвороби або смерті, забезпечити удачу під час полювання, посилити розмноження необхідних тварин і т. ін.). Так, наприклад, коли одну з Жінок-Вовчиць було вбито в сутичці з Людьми Вогню, її товаришки співають сумної пісні, в якій зичать їй щастя й успішного полювання в країні померлих.

Первісні люди вірили також у те, що у людини, тварин, рослин і навіть у неживих предметів є душі, які нібито населяють навколишній світ і впливають на життя людей. Таке релігійне вірування дістало назву анімізм (від латинського слова «анімус» — дух, душа). На основі анімізму пізніше виник і широко розповсюдився в первісному суспільстві культ загробного життя і шанування померлих.

Наприкінці стародавнього кам’яного віку первісні люди приручають першу тварину — собаку. Згадка автора романа про існування собак на «нових землях» в епоху, яка відповідає ранньому палеоліту, як і приручення Зуром печерного лева, не може бути визнана за обгрунтовану. Такий же необгрунтований характер мають і ті місця в романі, де мова йде про вміння Зура будувати плоти з дерева. В дійсності поява плотів і освоєння річок первісними людьми належать вже до післяпалеолітичної епохи.

Така в найзагальніших рисах історична картина палеоліту, зображенню якого присвячений роман Ж. Роні «На нові землі». І хай в дечому автор і помилявся, все ж він зумів яскраво відтворити ті прадавні віки, коли людина з примітивною кам’яною зброєю в руках полювала на диких тварин.

Юний читач з великим задоволенням прочитає цей цікавий роман про життя наших предків, про мужнього, сміливого і великодушного Ауна та його допитливого друга Зура.

Кандидат історичних наук

І. Г. ШОВКОПЛЯС

Частина перша
Мандрівники

Аун, син Тура, любив підземну місцевість. У товаристві Зура, сина Землі, останнього з племені Людей-без-плечей, винищеного рудими карликами, він ловив у підземних річках сліпих риб і синюватих раків.

Аун і Зур, траплялося, по кілька діб мандрували вздовж печерної річки. Часто берег її був не ширший за карниз, і доводилося пролазити крізь вузькі щілини в порфірі, гнейсі чи базальті. Зур запалював смолоскип, і багряне світло жваво плигало на кварцові склепіння та на хвилі повноводної річки. Тоді мандрівники нахилялись і дивились, як плавають мертвобліді тварини, потім уперто шукали нових ходів чи йшли далі, аж до глухої стіни, з-під якої виривалась річка. Перед стіною вони надовго зупинялись. Їм кортіло подолати цю загадкову перешкоду, на яку уламри наштовхувались вже шість весен.

Аун, що походив від Нао, сина Леопарда, за звичаєм належав братові своєї матері. Проте йому ближче до серця був Нао, від котрого він унаслідував поставу і невтомні груди. Волосся Ауна спадало з голови густими пасмами, як грива баского коня, а очі були кольору глини. Сила робила Ауна страшним, але він частіше, ніж Нао, дарував життя переможеним, коли ті вже лежали долілиць. Ось чому його мужність викликала в уламрів не тільки захоплення, але й презирство. Він полював сам із Зуром, який через своє слабосилля був би нічого не вартий, коли б не вмів спритно розшукувати камінці для добування вогню та виготовляти трут із трухлого дерева.

У Зура стан був вузький, як у ящірки, а тіло, здавалось, зовсім не мало плечей. Такими були всі ва — Люди-без-плечей.

Думав Зур хоч і повільно, зате був винахідливіший, ніж уламри.

Зур любив підземну місцевість ще дужче, ніж Аун: його батьки, як і батьки його батьків, жили на землях, багатих на воду, де річки часто ховалися в скелях або без сліду зникали в гірських проваллях.

Якось вранці Аун і Зур прийшли на берег річки. Вони бачили, як зійшло багряне сонце і осяяло землю рожевозолотим промінням. Зур знав, що йому приємно дивитися на хвилі, Аун же відчував цю приємність несвідомо. Вони рушили до країни печер. Перед ними звелася висока неприступна гора: її верхів’я було схоже на довгий мур. Далеко-далеко, на північ і на південь, воно підносилося нагромадженням неприступних скель. Аун і Зур хотіли перейти гору, — цього прагнули всі уламри.

Уламри прийшли з північного заходу і вже п’ятнадцять років просувались на південний схід. Спершу їх добре налякали землетруси. Побачивши згодом, що нова земля стає все принаднішою та багатшою на