Читати книгу - "Saint Porno. Історія про кіно і тіло"

Удома, думаєш, були раді тому, що я заробила грошей, стала самостійною, вирішила йти своїм шляхом? Звісно ні. На той момент у мене всі родичі пересварились. Мені було дуже ніяково, бо пересварилися, звісно, через мене. Неможливо було більше залишатися тихою дівчинкою, я вирішила обрати радикальну позицію — йти на відкритий конфлікт. Мама трохи мене захищала, а їй за це закидали, що вона заслала дитину в якийсь бордель за кордоном.

У мене на той момент не було ще жодного хлопця чи навіть думки про якісь стосунки. Не те щоб я була асексуальною, просто інша стать була табуйованою, про це не говорили взагалі, ми навіть ворогували із хлопцями. До того ж мене виховували як порядну дівчинку. Років до шістнадцяти. Тоді я почала зустрічатися з Андрієм. Він був типовим зліпком того часу — патлатий, темноволосий, завжди з гітарою, в «косусі». Ми зблизились на концерті «Арії». «Арія» і різний російський рок про любов і популярну філософію буття — це було хіба єдине, чим можна було захоплюватись у ті часи нашому юному поколінню. Вони були альтернативою тому, що лилося з наших рожевих екранів. Взагалі, ця меланхолійна і романтична музика — те, чого тоді не вистачало нашому шоу-бізнесу. Український рок був якимось або занадто пристарілим, або зовсім дитячим, як Левко Дурко, а російський — уже дорослим, зрілим. Українською піснею, що потрапила у цей гештальт зрілості, стала хіба що «Вона» «Плачу Єремії», яку написав Кость Москалець. Її знали, грали і співали однаково скрізь, цієї пісні не соромились. Брати Гадюкіни були для нас, російськомовних, занадто незрозумілими і несерйозними, Юрко Юрченко — сопливим хлопчиком, Вакарчук тоді ще був зовсім юним, хто залишається? Залишається серйозний і зрілий російський рок. Напевно, зрілий — це найкраще визначення. Тривав період дозрівання, і нам хотілося, аби цей процес закінчився якомога скоріше. Дозріти вже нарешті і відірвати себе від яблуні назавжди — це було нашою найважливішою метою. Справжньою, щирою і зрілою музикою тоді для нас був саме російський рок.

Російські ліричні зірки приїжджали, давали концерти, вони були відомі і впізнавані, їх кліпи крутили і знали. Без української музики ми взагалі були цілком і повністю в російській орбіті. Наша молодість і юність була географічно в українському містечку, але культурно — у російській глибинці, в яку час від часу з культурної столиці, тобто Москви, приїжджали знані виконавці. Ми разом з Андрієм їздили на ці концерти. Йому було лише сімнадцять, він їздив на мотоциклі «Ява». Тоді будь-який спосіб пересування був справжньою розкішшю. В кліпах рокери їздили на байках, і це було нашою спільною щасливою юністю. Нас об’єднувала любов до вітру в обличчя, щоправда, лише коли ми мали гроші на бензин. Нас об’єднувала і любов до романтизму, що давав нам російський рок.

Якось після кількох місяців поцілунків я подумала запросити Андрія додому, коли нікого не було. Але побоялася.

— Добре, що не запросила, — потім сказав він. — Я подумав би, що ти якась шлюха.

Вже значно пізніше я часто зупинялася у них удома. Якось Андрій зі своїми батьками поїхав на цвинтар, а я лишилася у них сама. Я добре пам’ятаю той день. Він залишив ноутбук увімкненим, і я порсалася у його записах і папках. Не пам’ятаю, чи щось шукала, чи хотіла знайти якийсь компромат. Знайшла порновідео зі школяркою. Мене від нього мало не знудило. Я намагалася зрозуміти, нащо це дивляться. Але мені було соромно навіть зізнатися, що я його знайшла, тому я так і не спитала в Андрія, для чого це йому. Такий цнотливий був хлопчик, сам не хотів сексу так довго і казав, що міг би подумати, що я шлюха. А вдома потайки дивився собі порнушку.

Мені хотілося іншого життя, і я шукала його через якісь корисні справи, у яких могла знадобитися. У школі я почувалася непотребом, а в розповсюдженні аудіокасет — незамінною людиною. Експертом із розповсюдження. Школа не так скоро закінчилась. Я не закінчила її з якимись відзнаками, не пішла в інститут, не почала шукати якоїсь престижної посади, щоб «пристроїтись». У мене було дивне життя, самоосвіта і постійна робота над собою.

Втім, мене ніколи не покидало одне відчуття. Я пам’ятаю його завжди — і тоді, і зараз. Відстороненість. Це іноді так, наче ти сам собі снишся і дивишся на все, що відбувається з тобою, зі сторони і от, навіть вчиняючи якісь дії, навіть коли взаємодієш із соціумом, бачиш себе збоку. Тоді я дивилася на свою школу збоку, відсторонено, не заглиблюючись у процес, а навпаки — наче спостерігала за матчем з трибуни.

Відстороненість була завжди соціальною, але не тактильною. Мені завжди надзвичайно важливими були доторки. Якимось чином я виростала дуже тактильною. Бабуся мене привчила до своїх рук, вона робила просто неймовірний масаж, чуттєвий і розслаблювальний. Вона ніколи б не подумала, що настільки сильно увійде в мої особисті стосунки.

Тоді у суспільстві фактично вважалося, що масаж — це синонім проституції. Так і досі безліч людей думає, мені здається. Але я привчала усіх своїх хлопців, щоб робили мені масажі, як бабця, за її рецептом.

З Андрієм ми разом переїхали до Києва. Це місто видавалося мені безрозмірним, я страшенно любила тут гуляти. У Києві відчувався якийсь смак свободи, якого не вистачало вдома. Андрій пішов працювати на комп’ютерний склад. Там працювало саме бидло. Під його впливом він змінювався на очах. Його погляди трансформувалися у строгій відповідності до бидла, з яким він працював. Якось ми зібралися разом із його співробітниками. Я сиділа і слухала. Вони обговорювали Беркову. Я не любила порно, але мене обурювала їх позиція. Беркова саме тоді була учасницею російського реаліті-шоу «Дом-2», і з нею там стався секс-скандал. Відео, на якому вона займалася сексом з учасником передачі, потрапило у мережу. Хлопці називали її проституткою і говорили про те, що героєм