Читати книгу - "Етюди про звичаї"

збагнути глибинний зміст її окремих творів. Отже, виникає необхідність звернутися до соціофілософської концепції письменника й окреслити її хоча б, у загальних рисах.

Подібно до Стендаля, Бальзак формувався під значним впливом Просвітництва, зокрема його вчення про людину як частку природи. Та в нього вже немає довіри до «людської природи», її «природного егоїзму», який вважався «розумним». Сучасна суспільна практика змушує його переглянути просвітницьку доктрину про гармонію природи й людини, про благодійний вплив законів природи на суспільні. Вже у «Фізіології шлюбу» (1829) він протиставляє їх і проголошує, що суспільство засновується на стримуванні й придушенні природних, фізіологічних бажань та потягів людини й інакше існувати не може. Дедалі глибше Бальзак проймається думкою, що природна людина — є егоїстичною, живе своїми інстинктами та пристрастями і суспільство, при всіх його вадах, чинить на неї удосконалюючий цивілізуючий вплив.

Однак це не означає, що письменник песимістично дивиться на людську природу і вважає її джерелом всілякого зла. В передмові до «Людської комедії» він писав: «Людина не добра і не зла; вона народжується з певними інстинктами й нахилами. Суспільство не псує її, як вважав Руссо, воно робить її кращою, але прагнення до вигоди розвиває її погані нахили». Перед ним постійно поставала проблема покращення суспільства й людини, і він наполегливо шукав шляхи її вирішення.

Спостерігаючи сучасність, Бальзак дійшов висновку, що створене революцією кінця XVIII ст. суспільство, яке проголосило особистий інтерес базовим принципом, тим самим відкрило простір для прояву гірших нахилів і пристрастей людської природи: егоїзму, корисливості, жадоби насолод. Суспільство розпалося на атоми-індивідууми, які, прагнучи передовсім до особистої вигоди, перебувають у стані безупинної боротьби між собою. Суспільний організм роз’їдають індивідуалізм і корисливість, які знаходять вираження в пануванні «фінансового начала». «Золото уособлює всі людські сили, — каже Гобсек в однойменній повісті. — Хіба життя не машина, якій гроші надають рух? Золото — ось духовна сутність нашого суспільства». «Гроші — релігія нашого суспільства», — констатує й один з улюблених героїв Бальзака, лікар Б’яшон.

Гроші у Бальзака — це не тільки економічна сила, а й матеріалізоване втілення особистої вигоди й егоїзму, гірших нахилів і пристрастей сучасної людини. У своїй «Людській комедії» він послідовно, крок за кроком показує, як згубно діє ця сила на суспільні звичаї, сімейні відносини, мораль, політику, правосуддя, на різні сфери суспільного й приватного життя. Та чи не з найбільшою експресією і драматизмом показує Бальзак руйнівну дію цієї сили на сім’ю, родинні зв’язки й відносини. Досить тут згадати жорстоку драму в сім’ї графа Ресто, про яку розповідається в повісті «Гобсек», про нещасного батька Горіо, обібраного до нитки й після того кинутого дочками, про скнару Гранде, який через гроші калічить життя своєї доньки Ежені тощо.

Проаналізувавши соціально-політичну ситуацію в країні й суспільну практику буржуазії, Бальзак доходить висновку, що буржуазія не є тим класом, якому можна довірити політичну владу й керівництво суспільством. На думку письменника, вона, з її енергією і практицизмом, може приносити користь у сфері економіки, але засадничі принципи її життєдіяльності, перенесені в соціополітичну сферу, обертаються на руйнівні. В цій сфері необхідні такі якості, як безкорисливе служіння загальним інтересам, вірність «принципу честі», тобто якості, котрі здавалися письменникові несумісними з соціальною природою буржуазії, її «комерційною сутністю».

Заперечуючи верховенство буржуазії в суспільстві, Бальзак робить вибір на користь аристократії. Очевидно, тут зіграли певну роль і його знамениті аристократичні захоплення та претензії, але їх не варто приймати за головний чинник. Явно ідеалізуючи аристократію і умоглядно протиставляючи її буржуазії, він хоче бачити в ній клас, що має необхідний досвід і якості для того, щоб верховодити в суспільстві й стояти біля державного керма. Вікові традиції державної діяльності, моральний кодекс, відмінне виховання і висока культура — все це робило аристократію в очах письменника верствою, найпридатнішою для правління країною. Йому хотілося вірити, що, на відміну від буржуазії, яка керується «принципом вигоди», аристократія є верствою, для якої визначальним є «принцип честі».

Це була ілюзія великого письменника і разом з тим своєрідна соціополітична утопія, якої він дотримувався майже впродовж всієї творчої зрілості. До того республіканець, у 1842 р. Бальзак проголосив себе прибічником партії легітимістів, найбільш правої аристократичної партії, яка боролася за поновлення правління «законної» династії Бурбонів. Названа утопія стає стрижнем соціально-політичного світогляду Бальзака й глибоко позначається на його творчості, на інтерпретації в ній сучасності. Вона загострила критику буржуазії і буржуазного порядку, критику «справа», з платформи аристократії, яка в житті здавала позицію за позицією. Відповідно ідеалізується аристократія, яка на різних рівнях, особливо моральному, протиставляється буржуазії. Чи не провідною темою «Людської комедії» стає зображення розтлінної дії буржуазії, ототожненої владою грошей, на різні верстви суспільства, в тому числі й на аристократію.

Зрозуміло, що названа утопія вимагала й художнього втілення, зокрема створення позитивних героїв, носіїв ідеалу. В низці творів Бальзак малює образи «справжніх аристократів», які відповідають цьому ідеалові, рицарів обов’язку й честі. Таким є старий д’Егріньйон з роману «Музей старожитностей»: непохитний у своїх моральних принципах і політичних переконаннях, він веде боротьбу з підлим дю Круазьє «в благородній і незлобливій формі», не принижуючись до сумнівних засобів. Жіночий варіант героя цього типу — чарівна й відважна графиня Лоранса де Сен-Сінь із роману «Темна справа». Та завершений бал краківський герой цього типу — маркіз д’Еспар у повісті «Справа про опіку», якого автор називає «втіленням аристократичності в усій її красі».

Із сімейного архіву маркіз д’Еспар дізнається, що його багатство засновується на безчесному вчинку одного з його предків, який після скасування Нантського едикту (ним гарантувалося право протестантського віросповідання) зробив донос на багатого купця-протестанта. Купця повісили, а його капітал став власністю д’Еспарів. Як справжній аристократ, для якого найвище благородство і честь, маркіз знаходить нащадка купця Жанрено з наміром повернути йому капітал прадіда. Але проти цього рішуче повстає його дружина і, щоб утримати багатство, оголошує чоловіка божевільним і домагається позбавлення його прав. Правосуддя вирішує справу на її користь, маркіз д’Еспар програє процес, але, непохитний у своїх моральних принципах, він живе самотньо і, відмовляючи собі в усьому, збирає гроші для виплати величезної суми нащадкові Жанрено.

Це завершення втілення позитивного героя Бальзака, автор відверто прагне до того, щоб він своїми моральними чеснотами викликав повагу й захоплення у читачів. Але що цікаво зафіксувати: підносячи благородного маркіза, письменник водночас викриває вище суспільство,