Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

марсі, виглядав інших мисливських суден. Ані тюленів, ані людей. Довкола тяглася, полискуючи на сонці, незмінна мертва, одноманітна білизна. Капітан «Вікінга» з жахом думав, що це, напевне, хронометр спричинився до помилки у визначенні географічних координат. Час спливав, а тюленів і сліду не було. А тут же щороку аж кишіло їх. З кожним днем, мало не з кожною годиною все більше хмурніли моряки. На судні запанував гнітючий настрій.

У капітанській каюті ледве виднілися в клубах тютюнового диму похмурі бородаті обличчя. Уже багато годин тривала нарада. «Що робити? Куди ж, у дідька, поділися тюлені? Залишитися тут і чекати чи змінити курс?» — повторювали всі безпорадно. Будь-яка помилка в обчисленні могла бути причиною невдачі, і ніхто не хотів брати на себе відповідальність за неї. На столі — батарея порожніх пляшок. Може, ром чи віскі прояснять розум? Кожен радив своє, бив кулаком по столу, переконуючи опонентів. Але ніхто чогось певного не знав. Після довгих роздумів капітан змінив курс на північний. Але перед носом «Вікінга» й далі біліла моторошна пустка крижаних полів. День і ніч змінювались вахтові на марсі. День і ніч вони виглядали, чи не зачорніють де цятки тюленячого стада. Даремно. Фрітьоф поділяв турботи товаришів. Його пригнічувала безпорадність, мучила думка, як їм допомогти. «Вікінг» мчав з шаленою швидкістю — на повних парусах і з запущеним двигуном. Фрітьоф, якому нарешті довірили вахту, довгі години проводив на марсі. Люди з тієї височіні видавались комахами, що копошаться на невеликому плоту. Впершись міцпо в краї бочки, що сягали йому по лікті, юнак вдивлявся, мов зачарований, крізь підзорну трубу в оповитий імлою обрій. Його не лякали ні рвучкі крижані пориви вітру, що шмагали, мов батогом, ані погойдуванпя щогли, на якій було причеплено марс. Він любив услухатись у грізне скреготання криги і чистий звук склянок, що їх монотонно вибивав корабельний дзвін.

Призахідне сонце покладало останні холодні блиски на обрії, запалюючи веселкові барви на гранях білих брил. У небі розгорялася заграва, як від пожежі. Гарний льодовий світ. Фрітьоф знав, що завжди сумуватиме за ним. І раптом він помітив на обрії якесь судно.

— Так, це знаменита «Вега», — закричав боцман, опускаючи бінокль. — Норденшельд, шведський учений, три роки тому перший проклав на ній шлях через Північно-Східний прохід з Європи в Азію, з Атлантики до Тихого океапу. Це не звичайне судно, це цілий шмат полярної історії перед нами!

Молодий студент поїдав очима пружні, напнуті вітром снасті. От якби вирушити колись у таку мандрівку — торувати проходи серед льодів, відкривати незнані землі! Ото життя!

Екіпаж «Веги» повідомив мисливців з «Вікінга», що не бачив тюленів упродовж усієї своєї траси. На кораблі зросло занепокоєння. Куди ж тоді пливти? Може, на захід, до побережжя Гренландії? Але то небезпечний шлях. Можна вмерзнути в кригу, якою щільно вкриті прибережні води того грізного, таємничого острова. Але ж не годиться вертати з порожніми руками. Як бути?

«Невже на північних морях усе — загадка, запитання, на які не можна знайти відповіді?» — думав Фрітьоф, прислухаючись до запальних суперечок мисливців, які, щоб заробити на хліб насущний, на кожному кроці ризикують своїм життям. Він усвідомлював, що вони покладаються на волю стихії і діють, власне кажучи, наосліп, насправді досі ніхто нічого не знав про напрямки морських течій в Арктиці.

Якими шляхами пливуть великі крижані поля, сотні й тисячі тонн полярної криги? Морські течії завжди рухаються в тому самому напрямку чи змінюють його? Як і під впливом чого? Ці питання починали захоплювати Нансена. Природознавець, зоолог, він мав вивчити життя і звичаї арктичних тюленів, але його жадібний до знань розум прагнув розв'язати загадку, від якої залежав добробут людей, їхнє життя.

У маленькій каюті, де Фрітьоф жив з другим стерновим, щоночі подовгу горів гасничок. Нансен цілу добу провадив наукові спостереження — брав проби води, міряв її температуру на різних глибинах, пильно придивлявся до кожної дрібниці навколишнього життя, записував, відмічав, роздумував.

На підставі своїх досліджень він дійшов до надзвичайно сміливого й цікавого висновку. Однак ще не наважувався сформулювати його прямо. На його думку, загальновизнана теорія утворення криги хибна в своїй основі. Шведський учений Енклюнд доводив, що на великих глибинах міститься переохолоджена вода, вона з часом перетворюється на «донний лід», який і спливає на поверхню моря. «Не може такого бути», — міркував Нансен. На великих глибинах насиченість води солями така велика, що лід там не може формуватися. Отже, крижані поля утворюються не на дні, а на поверхні арктичних вод. Гнаний морськими течіями і вітром, лід безперервно рухається. Який же механізм цього руху: де починається дрейф, а де кінчається? Відповідь на це питання мала б величезне значення не тільки для науки, але й для цих мисливців, які щораз більше занепадали духом. Збуджений студент забув, що таке сон. Десятки разів перевіряв і відомості, і самі судження. Розумів, що важко буде відповісти на питання, які він поставив сам собі. Проте юнака ніколи в житті не вабило те, що легко дається.

Оточений кригою корабель повільно плив уже на південь. Якось уранці, щоб трохи розім'ятися, Фрітьоф з легеньким карабіном у руці збіг на лід. Удалині щось чорніло на білому крижаному полі. Чи не очікувані так довго тюлені? Він уже збирався гукнути товаришів… Тим часом чорна цятка підпливала все ближче. Ні, це не тюлень, а звичайна кругла колода. Полярні моряки не раз зустрічали такі дрейфуючі колоди, але досі жоден з них не подумав, звідки вони тут беруться. Нансен притягнув до себе сосновий стовбур і почав уважно розглядати його. Кора неушкоджена: мабуть, колода недавпо попала у воду. Звідкіля ж вона припливла до гренландського узбережжя? Єдине місце в Арктиці, де ріками сплавляють ліс, — Сибір. Тільки звідти морські течії могли пригнати стовбур. Коли сосна пройшла такий далекий шлях через увесь Північний Льодовитий океан, то чому б не міг піти її слідом міцний, добре оснащений корабель? Нансена охопило хвилювання. Невже це і є відповідь на запитання, що не дають йому спокою?