Читати книгу - "Справа Сен-Ф'якрів"

прочинив двері головного під'їзду, але не наважувався вийти на сходи. З-за його плечей виринув якийсь чоловік у піжамі, зі скуйовдженим волоссям, заспаний.

— Що там таке? — крикнув він.

— Альфонс! — цинічно буркнув лікар на вухо Мегре.

Стривожена метушнею куховарка мовчки визирала з вікна півпідвалу. Порозчинялися й слухові віконця під дахом, у кімнатах прислуги.

— Чого ви чекаєте? Несіть мерщій графиню до ліжка! — обурено гримнув Мегре.

Усе це здавалося йому блюзнірством й аж ніяк не в'язалось із спогадами дитинства. Від усього цього він відчував не лише духовну, а й фізичну виснагу.

«… Станеться злочин…»

Вдарив другий дзвін. Люди, мабуть, уже поспішали до меси. Серед них, певно, були фермери, що приїхали здалеку возами. І вони, звичайно, привезли квіти, щоб покласти їх на могили…

Жан не наважувався наблизитись до комісара. Дворецький так і застиг на порозі, не знаючи, що робити далі.

— Пані графиня… Пані… — бурмотів він.

— Отже, ви хочете залишити її тут, так?..

Чорт забирай, чому лікар так іронічно посміхається? Мегре вирішив удатися до примусу.

— Ви, — він показав на шофера, — і ви! — показав на слугу, — Віднесіть її до спальні…

Коли слуга й шофер почали виносити небіжчицю з машини, в холі пролунав дзвоник.

— Телефон… Дивно, саме зараз… — буркнув Бушардон.

Жан не наважувався підходити до апарата. Здавалося, він зовсім розгубився. Тоді Мегре квапливо ввійшов до холу і зняв трубку.

— Алло! Так, замок…

У трубці озвався голос, наче десь зовсім поруч:

— Покличте, будь ласка, мою матір. Вона вже, певно, повернулася з меси…

— Хто це говорить?

— Граф де Сен-Ф'якр. Зрештою, це вас не обходить… Покличте мою матір…

— Стривайте… Спершу скажіть, звідки ви дзвоните?..

— 3 Мулена! Але, хай йому грець, я ж вам кажу, що…

— Приїздіть сюди! Так буде краще! — сказав Мегре і, повісивши трубку, притиснувся до стіни, щоб пропустити слуг, які несли небіжчицю.

Розділ II
МОЛИТОВНИК

— Чи є тут хто? — спитав лікар, коли небіжчиця вже лежала на ліжку. — Треба, щоб хто-небудь допоміг мені її роздягти.

— Зараз покличуть покоївку, — озвався Мегре.

І справді, Жан піднявся поверхом вище й незабаром повернувся в супроводі жінки років тридцяти, яка злякано озиралась на всі боки.

— Геть! — гукнув комісар слугам, які тільки цього й чекали.

Він узяв Жана за рукав, окинув його очима з ніг до голови й відвів до амбразури вікна.

— У яких стосунках були ви з сином графині?

Молодик був худий, і смугаста піжама сумнівної чистоти аж ніяк не додавала йому солідності. Він уникав зустрічатися поглядом з Мегре. У нього була погана звичка смикати себе за пальці, ніби вони могли стати від цього довшими.

— Стривайте, — перебив його комісар. — Будьмо одверті, щоб не гаяти часу.

За масивними дубовими дверима спальні хтось ходив з кутка в куток, рипіли пружини ліжка, чути було тихий голос доктора Бушардона, який, очевидно, давав покоївці розпорядження. Можна було здогадатися, що там роздягають небіжчицю.

— Яке, власне, становище посідаєте ви в замку? Від коли ви тут мешкаєте?

— Уже чотири роки.

— А до того часу ви знали графиню де Сен-Ф'якр?

— Я… Тобто я хочу сказати, що мене рекомендували графині наші спільні друзі… Мої батьки збідніли через банкрутство одного маленького ліонського банку. Я оселився тут як довірена особа, щоб вести особисті справи мадам…

— Пробачте! А чим ви займалися раніше?

— Я подорожував… Писав критичні статті з мистецтва…

Мегре навіть не посміхнувся. Зрештою, зараз йому було не до іронії.

Замок був великий. На перший погляд імпозантний, усередині він мав такий самий вигляд, як і піжама молодика. Скрізь порох, старі, досить незграбні речі, різний мотлох. Шпалери давно вже час було змінити.

Світлі прямокутники на стінах свідчили про те, що звідси забрано меблі. Найкращі, звичайно! Ті, що становили ще якусь цінність!

— Ви були коханцем графині…

— Кожен має право кохати, кого…

— Дурень! — кинув Мегре і повернувся спиною до свого співрозмовника.

Ніби й так уся справа не була як на долоні! Досить тільки глянути, на цього типа! Досить удихнути повітря замка й перехопити кілька поглядів декого з прислуги!

— Ви знали, що мав приїхати її син?

— Ні… Але яке це мало б для мене значення?

Очі він весь час відводив убік, а правою рукою смикав пальці лівої.

— Я хотів би вдягнутись… Тут холодно… І чому поліція займається цією справою?..

— Ідіть одягніться!

Мегре штовхнув двері спальні, намагаючись не дивитися в бік ліжка, де небіжчиця лежала зовсім гола.

Спальня була схожа на інші покої в цьому будинку — занадто простора, занадто холодна, захаращена старими речами. Мегре спробував обіпертися на мармурову дошку каміна й побачив, що вона розколота.

— Ви що-небудь встановили? — запитав він Бушардона. — Одну хвилину… Може, ви залишите нас самих, мадемуазель?

Він зачинив двері за покоївкою, притулив чоло до вікна і з відсутнім виглядом задивився на парк, укритий товстим шаром опалого листя.

— Я можу лише підтвердити те, що сказав раніше. Смерть настала від раптової зупинки серця…

— Викликаної…

Лікар зробив невиразний жест і, накинувши на мертву ковдру, підійшов до Мегре та закурив люльку.

— Можливо, якимсь наглим почуттям, хвилюванням… А може, холодом… У церкві часом не було холодно?

— Навпаки! Ви, звичайно, не знайшли жодного сліду поранення?

— Жодного.