Читати книгу - "Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза"

не через справжні слова і голос). Говорю я з ним уста до уст, а не видінням і не загадками, і образ Господа він оглядає», тобто, дивлячись на мене, він як друг, а не переляканий говорить зі мною, як про те можна прочитати у «Виході» (33:11). Тому не треба сумніватися щодо того, що інші пророки не чули справжнього голосу. Це ще більше потверджується у «Повторенні Закону» (34:10), де мовиться: «І не з’явився (власне, постав) вже в Ізраїлі пророк, як Мойсей, що знав його Господь обличчя в обличчя». Таке, звичайно ж, треба розуміти лише стосовно голосу, бо сам Мойсей ніколи не бачив обличчя Господа («Вихід», 33).

Окрім цих засобів, я не знаходжу у Святому Письмі жодних інших, за допомогою яких Бог спілкувався б із людьми, а тому, як ми показали вище, жодних інших [засобів] не треба вигадувати і допускати. І хоча ми чітко усвідомлюємо, що Бог може спілкуватися з людьми безпосередньо, бо він, не вживаючи жодних тілесних засобів, повідомляє свою сутність (essentiam) нашій душі, але для того, щоб якась людина лише душею сприймала щось, що не міститься в перших основах нашого пізнання (і що не може бути виведене з них), її душа з необхідністю повинна переважати і набагато вивищуватися над людською. Тому я не думаю, щоб хтось інший досягав такої досконалості перед іншими, окрім Христа, якому приписи [placita] Бога, які ведуть людей до спасіння, були відкриті не у словах або видіннях [visionibus], але безпосередньо. Отож Бог через душу Христа відкрив себе апостолам, як колись [відкривався] Мойсею через голос, що залунав у повітрі. І тому голос Христа, як і почутий Мойсеєм, можна назвати голосом Бога.

І в цьому розумінні можемо сказати також, що мудрість Бога, тобто мудрість, яка перевищує людську, прийняла у Христі людську природу, і Христос був шляхом спасіння.

Але тут треба нагадати, що я аж ніяк не говорю про те, що стверджують деякі церкви про Христа, а також не заперечую цього, бо охоче визнаю, що я їх не розумію. Те, що я тільки-но стверджував, є посиланням на саме Письмо. Бо я ніде не читав, що Бог явився Христу або говорив із ним, [але читав], що Бог через Христа відкрився апостолам, і що він є шляхом до спасіння, і, нарешті, що старий закон був переданий ангелом, а не безпосередньо Богом. Тому, якщо Мойсей говорив з Богом віч-на-віч, як зазвичай людина зі співбесідником (тобто за допомогою двох тіл), то Христос спілкувався з Богом душею до душі.

Отож ми стверджуємо, що ніхто, крім Христа, не одержував одкровень Божих інакше, ніж за допомогою уяви, тобто з допомогою слів і образів. Тому для пророкування треба мати не досконалішу душу, а жвавішу уяву. Докладніше про це я скажу в наступному розділі, а тепер треба дослідити, що розуміє Святе Письмо, коли твердить, що пророки були сповнені духу Божого або що пророки говорили від імені Духа Божого. Аби довідатись про це, треба передусім дослідити, що означає гебрейське слово ruagh, яке простолюд витлумачує як «дух».

Слово ruagh у власному сенсі означає, як відомо, «вітер», проте воно досить часто вживається в багатьох інших значеннях, але похідних від нього. Отож його вживають: 1) для означення дихання, як у Псалмі (135:17): «В їхніх вустах нема віддиху»; 2) для означення життєвого начала або дихання, як у «Книзі Суддів» (15:19): «І вернувся його дух», тобто він ожив. А тому його вживають ще й у третьому значенні — мужність і сила, як це в «Книзі Ісуса Навина» (2:11): «І не стало вже духу в людини». Також у Єзекіїля (2:2): «І ввійшов в мене дух (або сила), і звів мене на мої ноги». Звідси воно вживається в четвертому значенні — таланту, здібності, як це у Йова (32:8): «Справді, дух — він у людині», тобто знання не обов’язково притаманні старим, оскільки я гадаю тепер, що воно залежить від особистого таланту і здібності людини. Так само [і в книзі] «Числа» (27:18): «Муж, що в ньому Дух». Потім береться п’яте значення — голос відчуття (sententia animi), як [у книзі] «Числа» (14:24): «За те, що з ним був дух інший», тобто інший голос відчуття або інша думка. Так само в «Приповістях Соломонових» (1:23): «Я виллю вам духа свого», тобто думку. І в цьому сенсі вживається для позначення волі або рішення, прагнення і поривання душі (appetitum et impetum animi). Як це у Єзекіїля (1:12): «Туди, куди бажав дух (або воля) ходити, вони йшли». Також в Ісаї (30: 1): «І складають умови, — та без духу мого». І глава 29:10: «Бо вилив Господь на вас духа глибокого сну», тобто бажання [спати]. І [в «Книзі] Суддів» (8:3): «Тоді заспокоївся їхній дух», тобто поривання. І в «Приповістях Соломонових» (16:32): «Хто ж панує над собою самим (або прагненням своїм), ліпший від завойовника міста». Ще там само (25:28): «Людина, що стриму не має для духу свого». І в Ісаї (33:11): «Дух ваш — огонь, який вас пожере...». Далі, це слово ruagh, оскільки воно означає дух (animus), служить для висловлювання всіх пристрастей (passiones) душі, а також і дарунків, як, [наприклад]: «Високий дух» — для позначення гордощів, «занепалий дух» — для позначення смирення, «злий дух» — замість ненависті й меланхолії, «добрий дух» — замість прихильності, «дух ревнощів», «дух (або прагнення) розпусти», «дух мудрості, розсудливості, хоробрості», тобто (оскільки по-гебрейськи ми частіше вживаємо іменники, ніж прикметники) дух (animus) мудрий, розсудливий, хоробрий, або доблесть мудрості, розсудливості, хоробрості; «дух благовоління» тощо. 6) Означає сам розум (mens) або душу (anima), як то в «Еклезіасті» (3:19): «І для всіх один подих (або душа)»; (12:7): «А дух вернеться знову до Бога, що дав був його!» 7) Нарешті, це слово означає сторони світу (через вітри, які дмуть від них), а також сторони всякої речі, зверненої до тих сторін світу. Дивись «Єзекіїль» (37:9, 42:16, 17, 18, 19 та інші).

Тепер слід зауважити, що якась річ стосується Бога і називається Божою: 1) тому що належить до природи Бога і складає ніби частину Бога, як, наприклад, коли кажуть: «могутність Бога», «очі Бога»; 2) тому що перебуває під владою Бога і діє за волею Божою; так, небеса називаються в Письмі «небесами Божими» тому що вони служать колісницею і житлом Бога; Асирію називають бичем Божим, Навуходоносора — рабом Божим тощо; 3) тому що присвячена Богові, як «храм Божий», «назарянин Божий», «хліб Божий» тощо; 4) тому що передана через пророків, а не відкрита за допомогою природного світла; тому Мойсеїв закон називається законом Божим; 5) щоб висловити річ у найвищому ступені, як, наприклад, «гори Божі», тобто найвищі гори, «сон Божий», тобто найглибший сон, і в цьому сенсі слід пояснити місце в Амоса (4:11), де Бог сам говорить так: «Я винищив вас, як Содом та Гоморру Бог винищив», тобто як те вікопомне руйнування. А коли говорить сам Бог, то інакше і не можна пояснити це місце. Також і природне знання Соломона називається Божим знанням,