Читати книгу - "Дівчата, Емма Клайн"

побачив, коли глянув на мене: розпатлане волосся, кола занепокоєння навколо очей.

— Але так, — сказала я, — пробула я там достатньо довго.

Та відповідь повернула в нього інтерес до мене.

І я вирішила залишити все, як є.

Я не сказала йому, що краще б ніколи не зустрічала Сюзен. Що краще б я спокійно залишилась у своїй спальні серед висохлих пагорбів біля Петалуми, де книжкові полиці вщент закладені книжками з корінцями із золотої фольги, які в дитинстві були моїми улюбленими. Я й справді думала, що так було б краще. Але іноді вночі, коли було несила заснути, повільно чистила яблуко над раковиною, залишаючи довгу, звивисту шкірку під лезом ножа. Навколо мене лише темний будинок. Іноді я не шкодувала. Я сумувала.

Джуліан погнав Сашу до іншої спальні, як спокійний молоденький пастух. Запитав, чи мені потрібно ще щось, перш ніж побажав на добраніч.

Я оторопіла — він нагадав мені хлопчиків зі школи, які ставали ввічливішими і краще працювали, коли були під дією наркотиків. Чемно мили посуд після сімейної вечері, будучи під кайфом, загіпнотизовані неймовірною чарівністю мила.

— Приємних снів, — сказав Джуліан після невеличкого поклону гейші і зачинив двері.

Простирадла на моєму ліжку були зім’яті, страх досі витав у кімнаті. Яка ж я була смішна. Так сильно налякалася. Проте несподівана поява, нехай навіть безневинних сторонніх у будинку, збентежила мене. Я не хотіла, щоб мої особисті невдачі виставлялися напоказ, навіть випадково. У тому сенсі, що жити самій було страшно. Ніхто не контролює, скільки ти випив, як ти зраджуєш свої примітивні бажання. Неначе навколо тебе кокон, створений із твоїх власних намірів, яким ніколи не досягти моделей справжнього людського життя.

Я досі була стривожена і мені довелося докласти зусиль, аби розслабитися, вирівняти дихання. «Будинок у безпеці, — сказала я собі, — зі мною все гаразд». Раптом мені стало смішно, незграбна зустріч. Крізь тонку стіну я чула, як Саша і Джуліан облаштовувалися в іншій кімнаті. Скрип підлоги, рипання дверей шафи. Вони, мабуть, постелили простирадла на голий матрац, струсивши пил, що збирався роками. Я уявляла, як Саша розглядає сімейні фото на полиці. Малюк Джуліан тримає величезний червоний телефон. Одинадцяти- чи дванадцятирічний Джуліан на човні дивиться на китів. Його вкрите сіллю обличчя виражає подив. Вона, мабуть, подумки переносить усю ту простодушність і милість на майже дорослого чоловіка, який зняв шорти і поплескував по ліжку, закликаючи її приєднатися до нього. Нечіткі залишки аматорських тату вкривають усі його руки.

Я почула скрип матраца.

Для мене не було несподіванкою, що вони кохатимуться. Але тоді я почула голос Саші, яка кричала, як у порнографічному фільмі. Сильно, так, що аж кров холонула в жилах. Хіба вони не знали, що я просто за сусідніми дверима? Я повернулася спиною до стіни, заплющивши очі.

Джуліан ричав.

— Ти сука? — казав він. Спинка ліжка товкла по стіні.

— Еге ж?

Згодом у мене виникне думка, що Джуліан, мабуть, знав, що я все чула.

1

1969

Це був кінець шістдесятих чи літо перед кінцем, і таким, здавалось, воно і було — безкінечним і безформним. Хейт заповнювали одягнені в біле члени Процесу, що роздавали буклети каштанового кольору, і жасмин вздовж дороги того року цвів особливо буйно і рясно. Всі були здорові, засмаглі й переодягнені в костюми, а якщо ти не був переодягнений, теж нічого — ти міг бути якимось прибульцем з Місяця, шифон навколо абажурів, на розкритому кітчарі, страві, яка наповнювала сильним ароматом куркуми всі інші наїдки.

Але все відбувалося в іншому місці, не в Петалумі з її ранчовими чотирисхилими будиночками. Криті фургони стало розмістилися перед рестораном «Хай-Хо». Пішохідні переходи вигоріли на сонці. Мені було чотирнадцять, але здавалася набагато молодшою. Люди часто казали це мені. Конні присягалася, що я виглядала на шістнадцять, але ми часто брехали одна одній. Ми дружили протягом усіх років навчання в середній школі. Конні чекала на мене під дверима класу, як вірний собачка. Наші стосунки можна було назвати театралізацією дружби. Вона була огрядна, але не одягалася відповідно. Вона носила короткі котонові сорочки з мексиканською вишивкою і надто вузькі спідниці, які залишали червоний ободок на верхній частині стегон. Вона мені подобалася, але я над тим навіть не задумувалася, як і над тим, що в мене є дві руки.

Настане вересень, і мене відішлють до тієї ж школи-пансіонату, до якої ходила моя мама. Навколо старого монастиря в Монтерей було побудовано нову школу-інтернат з доглянутими похилими газонами на території. Смуги туману вранці, близькі короткі сплески солоної води. Це школа для дівчат і мені доведеться носити форму — туфлі на низьких підборах, жодного макіяжу, матроски з пришитими темно-синіми краватками. Це справді огороджена, оточена кам’яною стіною територія, у межах якої проживали милі, круглолиці дівчата. До табору «Запальних дівчат» і «Майбутніх учителів» посилали вчитися стенографії і писати по 160 слів за хвилину. Давати мрійливі, палкі обіцянки, бути одна одній дружкою на королівських гавайських весіллях.

Мій неминучий від’їзд віддаляв мене на критичну відстань від дружби з Конні. Я почала помічати певні речі просто всупереч своїй волі. Конні казала: «Найкращий спосіб забути кого-небудь — це знайти когось іншого», неначе ми були продавчинями в Лондоні, а не недосвідченими підлітками з фермерського району округу Сонома. Ми лизали батарейки, щоб відчути, як метал на язику здригається, бо чули, що так можна відчути одну вісімнадцяту оргазму. Мені було страшно уявити, що про нашу парочку думали інші, говорячи про нас, що ми підходимо одна одній. Це особливості безстатевих середніх шкіл.

Щодня після уроків ми непомітно переключатимемося на післяобідній монастирський навчальний цикл. Марно гаятимемо час на виконання клопітких завдань: слідуватимемо порадам Відала Сассуна з приводу цілющого засобу із сирих яєць, щоб зміцнити волосся, чи колупатимемо вугрі кінчиком стерильної голки для шиття. Постійні практичні заняття самих дівчат, здавалось, потребували додаткової ретельної уваги.

Будучи дорослою, я розумію, як доцільно витрачала час. Нас учили, що готуватися треба і до бенкету, і до голоду, вести зворотний відлік у журналах, який передбачав тридцятиденну підготовку до першого дня навчання в школі.

День 28-й. Наклади маску з авокадо і меду.

День 14-й. Спробуй, який вигляд має твій макіяж при різному освітленні (природному, в офісі, у сутінках).

До того ж, я була така налаштована на увагу. Я носила відвертий одяг, опускаючи лінію декольте якомога нижче. Коли я виходила в людні місця, то завжди озброювалася мрійливим поглядом, що передбачало багато глибоких і