Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Анатом, Федеріко Андахазі

Читати книгу - "Анатом, Федеріко Андахазі"

159
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 36
Перейти на сторінку:
змусили його забути, що, за приписом Верховного Трибуналу, — сьогодні його ув’язнено у власній кімнаті. Згадавши Леонардіно, він відчув докори сумління. Можливо, йому варто б дякувати долі, — безперечно, набагато гірше було б сидіти у холодній та брудній камері Сан-Антоніо. Можливо, він мав би бути вдячним Трибуналові та декану, що йому не закуто руки й ноги, за те, що має змогу крізь маленьке віконечко власної кімнати бачити неспекотне зимове сонце. Звинувачення, які йому висунуто, безсумнівно, заслуговують на найвище покарання: єресь, відступництво від присяги, чаклунство, блюзнірство, сатанізм. Людей, звинувачених у набагато легших злочинах, запроторювали за ґрати. Й зараз, ув’язнений у власній кімнаті, він чув, як перехожі брали на глум злочинців, закутих у колодки, яких виставили на огляд загалу на майдані. А це ж були всього-на-всього дрібні злодюжки.

Останні студенти, що проминали вікно Матео Колона, стаючи навшпиньки, силкувалися зазирнути всередину. Анатом чув, як перешіптувались і злостиво сміялись вчорашні його студенти, серед котрих траплялися й ті, що спроможні були стати його вірними учнями. Йому було видно їх.

І хоча, можливо, Матео Колон мав би дякувати долі, він проклинав день, коли покинув рідну Кремону. Проклинав день, коли його сьогоднішній кат, декан, вирішив зробити його головою кафедри анатомії та хірургії. І кляв день, у який сорок два роки тому з’явився на світ божий.

II

Chirologi, хіролог, як його називали селяни, Cremonese, кремонець у своєму падуйському вигнанні, Матео Ренальдо Колон вивчав фармацевтику та хірургію у тому самому Університеті, де тепер його ув’язнено. Він спочатку вчився у Леонієса, потому у Везалія, ставши його найблискучішим учнем. Маестро Везалій,[9] особисто, у 1542 році, від’їжджаючи створювати свою школу у Німеччині та Іспанії, запропонував декану Алессандро де Леньяно призначити його учня-кремонця головою кафедри. Матео Колон ще замолоду цілком заслужено отримав титул Maestro del maestri. Алессандро де Леньяно пишався тим, що його кремонський викладач відкрив закони легеневого кровообігу раніше за англійця Гарвея, який несправедливо отримав лаври за це відкриття. Чимало людей уважали Матео Колона не сповна розуму, коли він стверджував, що кров отримує кисень, проходячи крізь легені, й що не існує отвору у перегородці, котра розділяє серце навпіл, — адже Колон наважився заперечувати самому Галену. Й, безперечно, це була небезпечна заява. За рік до того Мігель де Сервет[10] мусив тікати з Іспанії, коли у своїй «Christianismi Restitutio» — «Відновлення Християнства», заявив, що кров — це душа плоті (anima ipsa est sanguis). Через намір пояснити анатомічними термінами доктрину Святої Трійці він опинився на вогнищі у Женеві, на якому його спалили на сирих дровах, «щоб продовжити його муки». Утім, століття по тому лаври Матео Колона судилося дістати англійцеві Гарвею, і, як зауважив Гобс у своїй праці «De Corpore»,[11] «це був єдиний анатом, який за життя побачив, що його відкриття визнали».

Матео Колон якнайвищою мірою був людиною Відродження, дивовижним витвором світу, де все, від церковних бань до кухля, з якого п’є землероб, від фресок, якими оздоблено палаци, до серпа, яким жне селянин, від візантійських бань на соборах до кийка — все мало якнайвишуканішу вичинку. Все навкруги було запалене жвавим духом Леонардо: ремісник був художником, художник — ученим, учений — воїном, а воїн у свою чергу — ремісником. Знати щось означало ще й бути здібним робити щось руками. Якщо бракує прикладів про змогу робити все своїми руками, згадайте, що папа Євгеній І власноруч відітнув голову одному незмірно непокірному голові церковного суду.

Тією ж таки рукою, що орудувала пером по сторінках зошита в оправі з телячої шкіри, Матео Колон брав пензель і змішував барви, якими створив надзвичайні анатомічні атласи. Якби забажав, він міг би писати як Синьйорелл чи навіть як сам Мікеланджело. На автопортреті Матео Колон постає перед нами у подобі людини з тонкими, але жвавими рисами обличчя, його темні очі й довга густа борода є, можливо, свідченням, що він мав мавританських пращурів. Високе чисте чоло обрамлене обабіч кучерями, що спадають на плечі. Як засвідчив написаний ним автопортрет, руки Матео Колон мав тонкі та білі, а пальці довгі та витончені, достоту ніби жіночі. Між великим та вказівним пальцями він тримає скальпель. Якщо гарненько придивитися — хоча зауважити непросто — під ланцетом унизу картини крізь легку поволоку можна помітити оголене жіноче тіло. Портрет скидається на ще одну тогочасну картину «Святого Бернарда» Себастьяно дель Пйомбо; безтурботний вираз обличчя святого не відповідає дії, яку він вершить — він уганяє ціпок у тіло демона, — достоту таке умиротворення помітне у позі анатома, що встромляє скальпель у жіноче тіло.

У час гучних імен, надзвичайних особистостей Матео Колону важко було носити своє ім’я. Як позбутися тіні, яку постійно кидає на нього його відомий тезка? Матео Колон був приречений на пародію, на те, щоб стати легкою мішенню для насмішок його недоброзичливців.

Звісно, його праця була не менш дивовижна, ніж відкриття його тезки. Достоту як і Христофор, він відкрив свою «Америку» і, достоту як і він, пізнав і слави, і нещасть. І жорстокість він пізнав. Матео Колон у час створення своєї колонії був так само безжальним та позбавленим докорів сумління, як і Христофор. Ратище завойовницького стяга він мав встромити не у теплу тропічну землю, а в осередок невідкритих земель, на які заявляв свої права, — у тіло жінки.

III

Зачинений у власній кімнаті, Матео Колон дописував виправдальну промову, котру мав подати Трибуналові. У повітрі ще лунало відлуння останнього удару дзвону, що кликав на месу, коли вчений зауважив біля свого вікна якусь постать.

— Чи можу вам стати у пригоді? — тихо промовила постать.

Матео Колон, котрий за приписами Трибуналу був вимушений дати обітницю мовчання, завбачливо не прохопився ані словом у відповідь, тільки тихо підійшов до вікна. Лише тоді спромігся розгледіти у людині, що стояла проти світла, свого друга, messere Віторіо.

— Чи ви збожеволіли, прагнете, щоб вас ув’язнили достоту як мене? — прошепотів Матео Колон і вельми негостинним рухом показав товаришеві одійти від вікна негайно.

Messere Віторіо просунув руку крізь ґрати, простягаючи йому бурдюк з козячим молоком і торбу з хлібом. Роздосадувано, ніби знехотя, Матео Колон схопив наїдки. Він справді зголоднів. Коли таємний гість, розвернувшись на підборах, уже посунув до каплички, він знову розчув шепіт.

— Чи зможете відправити через посильного листа у Флоренцію?

Messere Віторіо на мить завагався.

— Чи могли б ви попросити мене про щось простіше? Адже ж ви обізнані, як завзято декан перевіряє кореспонденцію… — У

1 ... 3 4 5 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Анатом, Федеріко Андахазі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Анатом, Федеріко Андахазі"