Читати книгу - "Після кави, Абдул Рашид Махмуді"

мешкають джини[5], а басейн храму охороняє чорний рогатий змій.

Шейх Саїд стверджував, що «ворог» тицяв йому рукою в правий бік, намагаючись звести нанівець молитви, щоразу, коли той виконував добровільний пізній тахаджуд[6]. За полями, на південь від мечеті, був ставок, над поверхнею якого простягнулися водорощі. Проходячи повз нього, люди намагалися триматися на відстані, бо казали, що він глибокий, бездонний і що в ньому живуть різні види упирів. Лихо спіткає того, хто втратить опору й шувбовсне у воду!

Головна дорога розділяла село навпіл і впиралася в сільський путівець на межі з каналом. Власне, то були північні кордони села. Далі — протилежний берег каналу, де й розташовувалася Саїда. Між саїдянами[7] та жителями села були дружні взаємини, часом вони відвідували одне одного. Сільські діти також переходили на інший бік пішки, коли було мілко, адже ширина каналу сягала не більше чотирьох метрів, або перепливали на човні, коли починалася повінь.

Дітлахи лазили на пальми Саїди та крали плоди в сезон фініків. Вони знаходили та рубали очерет, що плавав на поверхні води — ці тростини служили списами, щоб жбурляти їх у бджіл; або ж робили очеретяні ручки, аби можна було їх використовувати в школі Корану.

Перехід на протилежний берег сповнював хлопчачі серця страхом, але для них це була найкраща пригода, про яку можна тільки мріяти!

На західному боці села стояло водяне колесо, затінене старим явором, гілки якого нависли над стежкою. Місцевість коло криниці була заселена людьми й могла оповісти про безліч жахів. Подейкували, що чоловік на ім’я Абдулхаді, якось уночі поливаючи свою ділянку, був зачарований однією з жінок підземного світу. Вона явилася йому з колодязя й примусила заручитися з нею, запропонувавши чоловікові жити в цілковитому блаженстві серед її родини. Але він відмовився, бо був вірний своїй дружині, матері його дітей. А також казали, що він дуже пручався, але перемогти її не зміг. Їй вдалося подолати опір, і коли вона обійняла чоловіка, то притисла свої груди до його грудей так, що два цвяхи, які стирчали з її грудей, пронизали його серце. Коли це було? І до якого минулого покоління належав Абдулхаді? І де була його покинута дружина? І що потім сталося з його залишеною напризволяще родиною? На ці питання ніхто не давав відповіді. У селі нікому не спадало на думку — окрім Шабани на зборах громади — запитати про це.

Була ще одна історія про молодого чоловіка на ім’я Абдельсалам, якого спокусила жінка-джин і він зник разом із нею в її підземному світі, де вони живуть і досі. Ким були його мати й батько? У яку епоху він жив? На ці питання не було відповіді й ніхто, крім Шабани, не думав порушувати їх, висміювати синів Кассима й підкреслювати їхню дурість.

Якщо копито буйвола зісковзне поблизу водяного колеса і тварина впаде в колодязь, це буде сприйматися як зловісний знак і передвістя великого лиха. Жінки кричали й голосили, а чоловіки прибігали з околиць села до безпорадного буйвола, аби спробувати його витягнути. Якщо не вдавалося врятувати, вони брали ніж і вбивали його на місці, перш ніж той спускав дух.

А вночі перехожим являвся дух у вигляді віслюка, чия спина підіймалася вище й вище, аж поки не дотягувалася до верховіття явора, а потім сягала небес. Якби комусь, хто наближався вночі сільським путівцем із заходу, судилося натрапити на нього, то, швидше за все, він помітив би його біля водяного колеса та явора. І, напевно, це був би той диявольський віслюк. Потойбічна активність не була обмежена заходом, східний бік путівця теж мав свої особливі історії. Там духи являлися не лише вночі. «Мати гуль[8]» або «Заклик» можуть явитися серед білого дня, особливо під час денного відпочинку. Коли всі сплять, а тварини мляві, — буйвол, наприклад, був би безсилий протистояти мухам, що кусали його за хвіст, — і довкола ані душі. А селяни, що вертаються в середу з центрального ринку під час відьомської години напівсонними верхи на своїх віслюках, нарікали, що їх раптом будив заклик муедзина[9]. Тоді горе тим, хто відгукнувся, адже він був непереборної сили.

Світ загалом розділився на дві частини: сільську місцевість і бандар[10]. Бандар був осередком цивілізації та розкішного життя. Найближче місто не вважається бандаром, не вважається столицею провінції чи провінційним містом взагалі. Центральні області лише частково були розвинені. Каїр вважався бандаром і, особливо, Александрія, адже багато хто з мешканців цього міста були іноземцями.

У чому ж полягала таємниця захоплення духами віслюків? Питання якось поставили Шабані. «На віслюках просто їздити верхи. Якщо хтось слухається диявола й служить йому, тоді він приречений на вірну смерть. Те саме з жінками. Жінка спокушає вас, до того часу, поки ви не опинитесь у її владі й не потрапите в пекельний вогонь. Ха-ха-ха!»

Він засміявся разом зі своїми слухачами. Але здавалося, він лукавив. Можливо, чоловік узагалі натякав на те, що трапилося із Саламою та Закарією?

* * *

Шейх Хамед вийшов з мечеті, простягнувши руку сину, щоб той підхопив його. Він був із шейхом Саїдом, який, як і завжди, ішов хитаючись та прислухаючись довкола, аби не пропустити звернення когось із вірян. Шейх Саїд дуже здивувався, коли шейх Хамед запросив його до себе додому випити чаю. Як це сталося? Хамед не обтяжував себе щедрістю. То що ж він хотів? Милосердний Аллах, урятуй нас від наших побоювань. Саїд намагався ухилитися від запрошення, але йому не вдалося перемогти наполегливість Хамеда.

— Ну ж бо, чоловіче, не соромся. Як можна відмовитися від запрошення брата?

Милостивий Аллах, нехай це буде добра новина. Він неохоче сів, а згодом збагнув причину. Здивування зникло, коли Хамед передчасно, ще до чаювання, запитав:

— Шейху Саїде, клянуся, що вся ця історія з Саламою бентежить мене. Чи є якісь новини? Він уже з’явився?

Шейх Саїд нахилив голову, витяг із тюрбана[11] велику тонку голку та почав штопати сандалі. Він ніколи не виходив з дому без знаряддя. Під пахвою в нього лежала книжка з юриспруденції шейха аль-Бажурі, а в тюрбані були заховані голки — велика, щоб лагодити сандалі, і менша для джильбаба й інших речей. Він мав безліч ремонтів! Отже, усе прояснилось: шейх Хамед хотів заманити його для розмови про свого сина, але він не хотів говорити про те зло. Спочатку Саїд зробив вигляд, що не чує питання, але згодом, зробивши декілька рухів