Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

Ти нас перетопив, як срібло перетоплюється,

Поклав скорботи на плечі наші,

Посадив людей на голови наші.

Ми ввійшли до вогню.

Дай-бо, щоб міцною душею та мужнім ми серцем понесли належнії муки, Дай і присутнім тут упізнати ім'я Твоє святе, їм-бо силу Свою і чудеса Свої явлені Ти учинив був.

Коли ж святі це проказували, чутно було на небі голос, котрий промовляв: "Оскільки ділами віру вашу утвердили ви, прохання ваше сповниться". Той божественний голос багато хто із тих, що стояли довкола, сподобилися чути, тож згукнули: "Один є істинний Бог, Якого пошановують оці страждальці, один міцний, один непереможний, а, окрім Нього, немає іншого Бога! Блаженні ви є, о страстотерпці, що стали свідками Його пришестя на землю і що заради любові Його віддали свої душі на смерть, яка життя вічне випрошує. Моліте ж Його благостиню і за нас, хай простягне до нас із висоти руку Своєї помочі і витягне нас із глибини погибелі". Святі ж мученики, звівши до неба очі свої, молилися за них, проказуючи: "Живий у висотах Боже, поглянь на рабів Своїх, що закликають ім'я Твоє в істині і низпошли зрошення новому Твоєму насліддю, тим людям, котрі тепер у Тебе повірили, — хай буде їм лікуванням та зціленням роса, що від Тебе відходить, яка гріховні немочі омиває, і хай знають усі Тебе, що є Ти єдиний Бог, і хай усі, о Царю, Твоїй повинуються владі".

Так святі говорили і, коли кінчали молитву, раптово настали блискоти й громи страшнії, і дощ великий упав, і наповнилися страху та жаху невірні, і побігли, тільки самі ті залишилися із мучениками, котрі в Христа повірили. До них промовили святі: "Не бійтеся, бо заради вас те сталося, тож хай тим дощем таїнство хрещення на вас здійсниться". Коли ж усі одноголосно славу возсилали, побачили безліч ангелів, котрі сходили, вони білими одежами людей новопросвічених одягали, являючи, що душі їхні є очищені вірою святою та водою, яка з висоти на них зійшла. Загас і вогонь од того дощу, і ложе розжарене вистигло, і встали святі живі та здорові, тільки тіла їхні чорні були, як дерева, котрі у вогні обгоріли.

Цар же знову закликав святих і рече до них: "Хоча і вогонь волхвуванням своїм загасили ви, одначе не уникнете рук моїх, доки чи до поклоніння богам приваблю вас, а чи лютою смертю вас заб'ю". Вони ж, як єдиними вустами, відповіли: "Убийнас, як бажаєш, а не відкинемося від Єдиного, котрий на небесах живе, Бога, який уготував нам вічне життя". Цар же посміявся й каже: "Діти мої і друзі, коли ви одного шануєте Бога, то і я не примушую вас до багатьох богів, тільки одного, того, якого я пошановую і якому поклоняюся, бо і я маю одного бога, його ж бо більше за інших люблю і шаную, і це є Дій великий, від усіх богів найперший, йому ж бо одному й ви зі мною поклонітеся — щодо інших богів, то як собі хочете на ваше зволення, досить-бо й одного пошанувати". Блаженний-бо Анемподист рече до царя: "У який спосіб велиш воздати честь єдиному Богові?" Цар же, почувши це, порадів, гадаючи, що хочуть поклонитися поганому його Дієві, і каже до них: "Підіте, діти мої, зі мною до храму великого Дія і, побачивши, що я чиню, так і ви чиніте, — і поклонимося вкупі моєму богові". Святі ж сказали: "Ти, царю, як установив був, так і молися, а ми, як здавна навчилися, так помолимося". Цар не збагнув, що вони кажуть, а порадів, гадаючи, що схилилися вже до його ідолопоклонства, і каже їм: "Чому раніше не зволили пристати до нашого єдиномисля, та ж не прийняли б таких мук були; зараз же простіть, що образив я вас, обіцяюся воздати вам великою своєю любов'ю". І повелів наготувати царську свою колісницю, щоб поїхати до храму Дієвого, і, сівши на неї, покликав до себе святих мучеників, щоб із ним сіли. Святі ж бо відповіли: "Ні, царю, ногами підемо, щоб не було зачіпки". І так дійшли до того мерзького храму. Взяв їх за руки цар, увійшов із ними до храму й почав кричати: "Великий бог Дій і велика сила його, прийдіте, улюблені мої, і раніше мене помолітеся великому богу Дію". Святі ж відповіли: "Як велиш, так і учинимо!" І поклали знамення хресне на чолах своїх, упали на коліна і, руки до неба звівши, почали молитися до Бога, в Тройці єдиного, Отця, і Сина, і Святого Духа. Відтак струснулося місце, і храм почав валитися — цар же, злякавшися, вибіг геть з усіма, котрі з ним були, і впав храм із ідолами, та й усе, що було в храмі, розбилось у порох. Святі ж неушкоджені були від падіння храму отого й веселилися через силу Христову, насміхаючися над неміччю язичницьких богів. І розпалився вельми цар ярістю на святих і рече до них: "Чи ж таке ваше до Дія навернення й поклоніння? Чи ж така ваша молитва, що волхвуванням своїм храма ви розорили й богів побили?" Святі ж відповіли: "Як віддавна навчилися, так і молилися єдиному Богові, Творцеві всього світу, волхвування ж не знаємо, і не від якогось волхвування, але від всесильного імені Божого, якого ми закликали в молитві, упав поганий храм із нечистими вашими богами".

Цар же повелів приготувати три казани і наповнити їх оливом, сіркою та смолою, посікти на дрова старі кораблі й ними розпалити великий вогонь під казанами. Коли ж це сталося, і казани вельми були розжарені, кипіли й клекотіли, святих було почеплено ланцюгами і звішено згори в казани спершу до пояса, тоді до грудей, а потому до шиї. Вони ж у тих муках позирали до небес, кожен із них свою від Давидових псалмів пісню співаючи. Блаженний Пигасій говорив:

Бо в Тебе джерело життя,

У Твоїм світлі побачимо світло.

Великий же Анемподист: Ноги мої стали на правоті, І світильник ногам моїм закон Твій, і світло стежкам моїм.

Блаженний-бо Акиндин:

Охопили нас болі смертні,

Біди адові обходять нас,

Та оскільки крізь вогонь проходим,

Сам-бо, Господи, виведи нас у мир. І так святі в казанах молилися, неушкоджені від киплячого олива, та сірки, та смоли пробуваючи, і ланцюги самі від них скинулися, відпали, і вийшли святі здорові перед усіма, що дивилися; від них багато хто вельми дивувався на дивне оте чудо, пізнали істину й прославили