Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

Розділ 2

- Еліме, в паб йдеш? - звертаюся до брата подумки, щоб не розшукувати його вдома. Хоча нескладно здогадатися, що він сидить у кабінеті в компанії десятка книг, з важливим виглядом робить якісь записи у блокноті. Вивчив уже все, що можна, навіть енциклопедії. Як йому не нудно цим займатися? Незрозуміло ще, навіщо стільки інформації у голові носити? Але йому, схоже, заняття подобається.

- Не дуже хочеться, але якщо ти йдеш, то я тебе зобов'язаний супроводжувати, - приречений тон, як я і очікувала.

- Та гаразд тобі, не маленька я вже. Сиди собі зі своїми подружками, – натякаю на книжки.

- Все ж таки піду з тобою, Калеан не схвалить, якщо ти будеш у пабі одна.

- Нам уже не по п'ятнадцять, щоб питати у нього дозволу або звітувати з приводу того, де ми і з ким.

- Аліто, - зараз нудити почне, точно, як старший, хоча сам молодший за мене на чотири роки, - якщо ти йдеш у паб, то я теж.

Ну от точно, як Калеан. З кожним роком все більше схожий на нього.

- Гаразд, як скажеш, - створюю видимість покірності, як і всі попередні шістдесят років.

Люблять чоловіки, щоб їм підкорялися, навіть якщо вони мені просто брати. Не знаю, чи витримала б я таку щоденну покору з чоловіком. Як тільки Ені терпить замашки Калеана – не уявляю. Ось і зараз з їхньої кімнати не долинає жодного звуку, маскують свої інтимні справи непроникним куполом, ніби ми тут не здогадуємося, чим вони там зайняті. Тільки душу ятрять. Потім вийдуть удвох, і весь будинок покриється запахом котів, що спарилися.

Фу, гидко.

Ну, хоч Кірама у вихідні немає, однією кішкою на горизонті менше. Елім у нас нейтральний бік, з птахів, тому з ним простіше.

Сидимо за столиком у пабі вдвох. Відчуття, що я маю бути в іншому місці. Тут все набридло, нові обличчя заглядають рідко, одноманітність втомлює. Мені, як завжди, надсилають напої, стріляють очима, з усіма я вже знайомилася, руку подавала. Жодного влучення в серце. Нудьга.

Цього тижня один особливо набридливий попався, переміщає на наш стіл уже п'ятий напій, я все відправляю назад. І так щовечора.

- Наполегливий. Може варто придивитися? - Елім стежить за хлопцем, який весь вечір витріщається на мене, навіть не приховуючи цього, ні натяку на делікатність.

- Швидше, настирливий, - чмихнула ненароком, губа смикнулася мимоволі.

- Говорить, що твій призначений? - Елім жартує, натякаючи на те, що мені так каже кожен другий вільний маг.

- Не прямо, але щось про іскри мямлив. Знаю де в нього ці іскри. В штанях.

- Може, все-таки в ньому щось є? Чому ти така впевнена, що це не він?

Брат має на увазі, що за всіма відомими магічними законами призначення з одного дотику може розпізнати лише чоловік.

- Та подивися на нього, - кажу трохи зневажливо, - слинявий малий, ще й волосся світле, очі бігаючі, дрібні, примружені. Противний він мені. А за всіма правилами справжня половинка має сподобатися зовні, бути особистим зразком. Цей точно не ідеал. Принаймні не мій.

- Може ти занадто перебірлива?

- Не виключено. Але мене все одно дратують ті, які собою нічого не уявляють, а безсоромно клеються. Це якби до тебе наполегливо виявляла увагу товстушка. З ввічливості ти був би до неї добрий, але не більше. Адже такі не в твоєму смаку. Ось і я маю смак.

Брату не скажу, що на язику крутилося. Мені подобаються агресивні мачо, а не ось ці милі блакитні очі. З таким чоловіком, подібним до цього дарувальника напоїв, жінкою себе не відчуєш. Стукнеш по столу, він заб'ється в куток. Ні, це не на мене. Я, звичайно, сама підкорятися не горю бажанням, але чоловік повинен бути сильнішим за мене. Тільки так я його поважатиму. Сильнішим фізично, морально та магічно, звісно. Діен саме з таких, але не мій ідеал. Якщо вибрати не той пазл, його вдасться прикріпити поруч, але картина буде зіпсована. Отак приблизно з несправжнім призначеним.

Махнула рукою своєму фанату, запрошую підсісти до нас.

- Що ти робиш? - Елім не озвучує, каже подумки. - Сама сказала, що він тобі гидкий.

- Як чоловік так, але може він приємний співрозмовник. Розважитись можна.

- Привіт, Аліто - до нас підійшов той світловолосий.

Ім'я моє вимовив із захопленням, я задоволена, але не здивована.

Вклонився мені, ще й лізе руку цілувати. Подаю поблажливо, навіть натягаю усмішку. Мого брата він не помічав, поки я не вказала рукою на місце біля Еліма, і це відразу після того, як він спробував сісти на диван поруч зі мною.

Брат спостерігає за всім із веселощами, ось-ось регітне на весь голос. А що я? Я не глузую з людини, правда, намагаюся завести діалог. Але хлопчина так схвильований, що мені за нього соромно. Дивиться на мене з усією увагою, з благоговінням, ось-ось із рук почне їсти. Намагається зупинитися на обличчі, але раз у раз ковзає до декольте, потім різко піднімає очі. Невмілий фліртувальник. Діалог якийсь зав'язався, але без родзинки. Самій доводиться вигадувати, як скрасити вечір.

Перегнулась через стіл і напівпошепки кажу блондину Лурену (ім'я своє він мені нагадав).

- Ти шукаєш собі владну пані на вечір, я правильно зрозуміла?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍