Читати книгу - "Виграй мене , Ольга Манілова"

... люто ненавиджу цього пихатого, ексцентричного і заумного індика на ім'я Кувалда.

І при цьому я навіть толком не знаю його.

Старанно потираю шкіру передпліч, аби якось висловити невдоволення, що накопичилося.

«Ну чому він», хочу застогнати я. Кувалда — противник мого брата, та він здатний убити його на льоду. А ще він шалено популярний і прекрасно знає, наскільки привабливий.

Просто неможливо уявити гірші якості для об'єкта... ненависті.

Блін, я як ті дівчата, що вмирають за хлопчиками з музичних гуртів. Як ті божевільні, що купують щоденники, пенали і зошити із зображенням Леонардо Ді Капріо.

Насилу віриться, що це сталося зі мною! Тому я маю намір ніколи і нізащо не стикатися з ним віч-на-віч. Це минеться. Точно. Усі кажуть, що подібне минає. Ось як прищі в мене на спині.

Я розвертаюся, щоб вимкнути кран і... о Боже... крик вилітає з мене сам по собі!

І щось цей крик не поспішає зупинятися, бо на порозі душової кабіни стоїть Кувалда і дивиться на мене.

Я... збожеволіла, так?

Остаточно?

У цьому інтернаті давали купу пігулок, і ось вони виявилися сплячими агентами серед моїх нейронів, а тепер активізувалися і я бачу цього Кувалду просто в душі?

Він стоїть і дивиться і мовчить.

Точно галюцинація. Такого не буває, правда?

А потім я розумію: я ж гола, а вода продовжує текти прямо на голову. І здається, разом із криком усередині зароджується дикий сміх — бо... як тут реально не тронутися головою?

На мій жах, ця "галюцинація", що володіє точною копією блакитних задумливих очей Кувалди, робить невеличкий крок у напрямку до мене.

Я чесно намагаюся щось сказати, а потім згадую, що треба прикритися, але Кувалду вже за плече відтягує Артур і... починається справжнє пекло.

Мій розгніваний брат відправляє його на землю, потім різко піднімає і вмазує кулаком прямо в обличчя, а Кувалда не чинить опору — і він дивиться на мене, а я дивлюся на нього.

І це триває, хоча Артур дико кричить. Триває, бо ніхто з нас не розриває зорового контакту. І його погляд, і мій погляд залишається таким же. Спільним. Одним на двох.

— Ти скотина мерзенна, я тебе в дім пустив! — Артур впечатує Кувалду в дерево, і той ногою лише злегка відсуває нападника. — Ти охренів?! Пішов геть звідси!

— Це... непорозуміння, — хрипить Кувалда. — Я не...

До мене підбігає Рита і нарешті я прикриваюся рушником.

Усвідомлення того, що сталося, привалює розпеченою праскою просто по голові. Я взагалі забуваю як розмовляти. Виходить, він побачив мене... повністю голою?

Вельми дякую, шановний Всесвіте, мені здається, я виграла джекпот найбільшої невдачі як мінімум у цій частині Галактики.

Можна я вже закінчу цей рівень у вигляді цього перевтілення, перетворюсь на холодні й байдужі атоми і перероджуся якою-небудь квіточкою? Коротше, мені дуже хочеться піти кудись і вже померти від сорому.

Артур покриває Кувалду такими матюками, що я невпевнено поглядаю на Риту. Мені здається, капітан "Барсів" продовжує дивитися на мене.

— Думаю, він... не спеціально, — видавлюю я.

Але всім навколо явно все одно на те, що я думаю.

Рита розпитує про всякі дурниці, явно намагаючись мене відволікти, але потім цікавість бере гору над її ввічливістю:

— Так... він реально стояв і дивився? Просто... дивився? Ти тому кричала?

Я намагаюся кивати впевнено. Сама не можу перелічити причини, що спонукали мене мало не зірвати горло. Я маю на увазі, що... я точно не очікувала побачити його в душі!

 

— // —

 

Мій брат — чудова людина із залізними принципами, які зараз вважаються старомодними.

Але в нього є одна якість, яка іноді робить його нестерпним: занудство в Артура поєднується із завищеним рівнем енергійності.

Сьогодні він мене навіть лякає, бо готує вголос усі види помсти Кувалді. Хоча Рита дивиться на чоловіка досить спокійно.

Він погрожує ледь не повітрю, бубонить і нудить, бурмоче, а потім зривається на крик.

Загалом, зрозуміло, що на мене чекає далі:

Тотальний контроль.

Насправді я давно вже прийняла рішення... втекти від Артура на деякий час, і сьогодні спусковий гачок виявився натиснутим.

Тим паче, що в мене реально є справи. Конкретна мета. І вказівки Артура туди точно не вписуються.

Втеча проходить найчудовішим чином. Я домовляюся нашвидкуруч відпрацювати півтори години, щоб отримати додаткові гроші. Сьогодні знову дістається костюм цієї ожирілої Качки, ух, ненавиджу цей жовтий дирижабль!

Це якась унікальна качка, яку виросла в Макдональдсі.

Я ледь не відрубуюся від страху, коли прямую до центру базарчика, а з-за рогу випливає Рита. Вона — дуже... вагітна, тому живіт випливає першим. Враховуючи, що всередині перебуває дитина від мого брата, то я змушена зауважити, що живіт навіть має... дещо грізний вигляд.

— Я-я... Рита, я... — я випрямляю спину, щоб виглядати впевненіше. — Гаразд. Я зараз подумаю... чи можу я повернутися. Вибач, Рито, — винувато дивлюся я на неї.

Блін, ну ось. Вона все дізналася і все зрозуміла. Дякую, Всесвіте, ти такий щедрий по відношенню до мене в цьому сезоні.

— Ти забула свої парфуми. Пам'ятаєш, ми їх дві години вибирали?

— Рито... — намагаюся я не тупцювати на одному місці. — Ти... не скажеш Артуру?

— Зараз не скажу, — мотає дівчина головою. — Але ти мені пообіцяєш: що подзвониш мені в разі серйозної проблеми.

— Обіцяю, — шепочу я, і Рита міцно обіймає мене. Від неї пахне ваніллю, і, чесно зізнатися, у мене щипає в носі не від цього.

Так не хочеться прощатися, але мені справді потрібно відвідати одне місце.

Остання година роботи минає без пригод, тож я можу дозволити собі бадьорий і впевнений крок у напрямку до дороги.