Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– А вам не спадало на думку, що не всі, хто на іншому боці, погані? – з викликом кинула я, підіймаючись на ноги і впираючи руки в боки.
– Все залежить від того, що ти розумієш під словом «погані», – він примружився.
– Ну… – я трохи розгубилася, потім рішуче заявила: – ті, хто вбивають, мучать інших, завдають шкоди іншим істотам.
– Будь-яка нечисть це робить, – з усмішкою відрізав Воїн.
– А ось і не будь-яка! – запально вигукнула я і одразу ж осіклася.
Пам’ять послужливо намалювала в голові той моторошний місяць, коли я відчувала потребу робити все, що тільки-но перерахувала. Від усвідомлення того, що певною мірою він правий, під ребрами неприємно засмоктало. За його логікою, я – зло, і тому мене треба знищити. І навряд чи на моє виправдання може говорити той факт, що я нічого цього не хотіла і що все сталося поза моєю волею.
Я повільно опустилася на землю і спрямувала на Воїна втомлений, навіть спустошений погляд. Може, і справді так буде краще? Померти від руки того, хто бореться з чудовиськами, одним з яких стала я сама? Тоді всі мої страждання припиняться. Та і хто пошкодує про мою смерть? Для всіх так буде навіть ліпше. Може, звісно, Ербін, Кріспіна та Асдус засмутяться. Але у них буде ціла вічність, щоб забути мене і жити далі. А для батьків та сестри я і так уже померла.
– Зроби це швидко, будь ласка, – тихо попросила, опустивши голову на свої тремтячі руки, що обіймали коліна. – Ось єдине, про що я прошу…
Він мовчав так довго, що я все ж таки виринула з цього дивного стану приреченості. Невпевнено підвела очі на Воїна і здивувалася виразу його обличчя. На ньому читалася болісна внутрішня боротьба. І він ніби сам дивувався з того, що все ще сидить на місці замість того, щоб зробити те, що повинен. Принаймні мій погляд Воїн не витримав і відвів очі першим. Похмуро витріщився на вогонь.
– Вперше бачу нечисть, яка б сама благала про смерть. Це знову якась гра?
– Ти сам сказав, що відчув би брехню! – роздратовано вигукнула я. – На твою думку, я зараз граю? Повір, я б все віддала, щоб знову стати звичайною людиною! Але якщо цього ніколи не станеться, може, мені й справді краще померти… – з гіркотою закінчила і закрила обличчя долонями, щоб мій майбутній вбивця не побачив нових сліз.
Його подальші слова змусили завмерти від потрясіння.
– Якби я і справді хотів тебе вбити, ти була б уже мертва, – пролунало похмуре. – Ти приймаєш мене за звіра чи що? Скільки тобі? Адже зовсім ще молоденька.
– Через три місяці мені має виповнитися вісімнадцять, – схлипнула я. – Мало б… – уточнила, зітхнувши.
Чудово розуміла, що шансів дожити до дня народження небагато. Але слова Воїна про те, що він не так уже і прагне моєї смерті, подарували боязку надію. Та і моя рішучість померти якось пройшла сама собою. І тепер я з жахом уявляла, що раптом чоловік піде назустріч моєму проханню і все ж таки це зробить.
– Ось і кажу: зовсім ще дівчисько, – Воїн скривився. – Звичайно, якби ти вже остаточно перетворилася на нечисть, вибору б у мене не було. Але поки є хоча б шанс допомогти тобі, ним можна скористатися. Хоча повір, я рідко комусь пропоную такий шанс.
– Шанс? – я з нерозумінням похитала головою. – Ви вважаєте, що обернення можна припинити? – серце шалено закалатало від цієї думки.
– У випадку з перевертнями іноді виходить, – спокійно відгукнувся він. – Власне, саме тому я і сиджу тут зараз із тобою. Чекав, поки ти прокинешся, щоби провести ритуал. На жаль, для цього нечисть має бути у свідомості. Інакше надто велика ймовірність смерті.
Тепер я інакше подивилася на склянки, що стояли перед ним. Невже Воїни Світлого бога і це можуть?! Знову перетворювати не до кінця обернену нечисть на людину?! Чому ж Володар про це не сказав? Я б тоді насамперед, опинившись у своєму світі, вирушила на пошуки винищувача нечисті!
Втім, мій ентузіазм майже одразу вщух. А з чого я взяла, що якби на моєму шляху зустрівся хтось інший з Воїнів, то взагалі став би мене слухати? Це у білявого виявилися такі погляди: не вбивати без розбору молоденьких дівчат. А хто доручиться, що так само відреагував би інший на його місці? Може, і цей уже шкодує, що піддався слабкості? Я йому багато чого зайвого наговорила! Дивуюся, як ще мою дурну голову не зрубав начисто!
– А якщо мова йде не про перевертня? – обережно запитала я.
– Якщо розповіси відверто, що з тобою сталося, в мене буде більше шансів тобі допомогти, – резонно зауважив Воїн.
Тепер я вже щиро йому посміхнулася. Дивовижно, але той, кого ще кілька хвилин тому я так боялася, тепер викликав нехай ще боязку, але довіру. Схоже, він єдиний у цьому світі, кому я можу розповісти всю правду про те, що зі мною сталося.
Звісно, повертатися думками до тієї ночі, коли мене з рідного дому викрала клята нечисть, було не дуже приємно. Але я зібралася з силами і, відчуваючи, як палають щоки, коли згадувала про не дуже пристойні речі, заговорила:
– Все почалося з того, що я вирішила піти до Проклятого гаю. Почула історію про те, що на тамтешньому озері є особливі духи, які перетворюють звичайне каміння на золото чи коштовності.
Чоловік красномовно хмикнув, і я ображено замовкла. Він відразу сплеснув руками, даючи зрозуміти, що не хотів переривати. Я, насупившись, продовжила далі. Хоч і розуміла, що виставляю себе перед цим вочевидь досвідченим чоловіком, як справжня дитина. Але раз вже вирішила бути відвертою, доведеться розповідати все. Саме моя безглузда витівка з Проклятим гаєм призвела до того, що ми зараз тут сидимо.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна», після закриття браузера.