Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Тож я туди пішла. Зробила все як слід, сказала заповітні слова і лягла спати.
– Лягати спати – це теж було обов’язково? – голос Воїна тремтів від стримуваного сміху.
– Так! – буркнула я і зиркнула на нього вкрай невдоволено.
– Та ні, все гаразд! Продовжуй.
Зараз його обличчя більше не здавалося похмурим. А я раптом зрозуміла, що він ще зовсім молодий хлопець. Не старше двадцяти п’яти. І навіщо тільки бороду носить? Напевно, бажає здаватися старшим. Хоча з нею він і справді на вигляд більш мужній. Прямо такий грізний та суворий.
Спіймала себе на тому, що милуюся його пом’якшеними зараз рисами, і жахнулася. Так, це ми вже проходили! Більше я не купуюся на зовнішню привабливість. Нехай навіть Воїну і далеко в цьому плані до Еннія. Винищувач нечисті у будь-якому разі не той, на кого взагалі варто звертати увагу у цьому плані. Ми знаходимося по різні боки. Про це ні на мить не можна забувати. Ця думка трохи протверезила. І я продовжила розповідь, намагаючись якнайменше дивитися на Воїна.
– Прокинулася я від того, що відчула: хтось на мене дивиться… – наслідуючи наших казкарів, я намагалася додати розповіді ефекту несподіванки. Щоб було цікавіше. – Розплющила очі, а поруч якийсь чолов’яга стоїть. Весь у чорному. Волосся чорне. Очі чорні. І кінь теж чорний.
– Кінь – це теж частина його зовнішності? – відверто глузував з моєї історії Воїн.
– Ні, про коня я просто так згадала. Він там також був! – нахмурилася я.
– Зрозуміло... Ну, і що далі було?
– І ось він заговорив зі мною…
– Хто? Кінь?
– Слухай, Воїне… – вибухнула я.
– Мене Діор звуть, – несподівано перервав він.
А я настільки вразилася тому, що назвав своє ім’я, що навіть злитися перестала.
І відразу зніяковіла від того, що в голову полізли різні непристойні здогадки. Може, вбивати мене не стали не лише тому, що пожаліли? Аж раптом я йому сподобалася? Та ні, дурниці! Я ще пам’ятаю, яким поглядом Воїн мене нещодавно свердлив. Навряд чи такий, як він, навіть думку здатний припустити, щоб задивлятися на нечисть. Просто може і справді вдалося в нього викликати симпатію своєю дурною дівчачою наївністю. Не вважає більше небезпечною. От і поводиться, як зі звичайною дівкою. Тільки ось чи довго у нього такий настрій триватиме? Він ще всю мою історію не чув... Я сумно зітхнула.
– То що той чолов’яга? – запитав Діор, бачачи, що я не поспішаю продовжувати.
– Він якийсь дивний був. Погляд такий страшний, пронизливий. І ніби знав, що у мене в голові робиться. Це потім уже я зрозуміла, що дійсно знав. Але тоді я просто здивувалася, – я важко зітхнула. – Врешті мені вдалося від нього відв’язатися, хоч він все набивався проводити.
– А своє ім’я він тобі не сказав? – ніби між іншим запитав Воїн.
Я ж усвідомила, що зовсім не випадково запитав. Он як очі у нього вогнем спалахнули!
Що як і справді сказати йому ім’я Чорного Лорда? Це б стільки моїх проблем вирішило! Потім я здригнулася від того, що спало на думку. Для вампірів вважалося одним з найтяжчих злочинів видати одного зі своїх стороннім. На мене тоді оголосять полювання всі вампірські клани. Та і як би я не ставилася до Атія Адалоса, але здавати його тим, хто здавна полює на таких, як ми, не хотілося. Не по-людськи це якось. А я таки жила ще в основному за людськими звичаями.
– Ні, не сказав, – збрехала я і постаралася не помічати, як недовірливо підібгав губи Діор. Поспішно продовжила історію: – З того часу мене ночами стала переслідувати нечисть. Я вже не знала, що й робити. До знахарки навіть зверталася. Ось вона мені і порадила вийти заміж.
– ЩО порадила? – Воїн сильно здивувався від такої геніальної поради знахарки.
– Так, зараз я і сама розумію, що рішення було невдале, – я знизала плечима. – Але тоді іншого виходу не бачила.
– Гадаю, проблема з майбутнім чоловіком вирішилася швидко, – усміхнувся Діор. І я знову зніяковіла, вловивши в його словах підтекст, який найменше хотілося чути. Невже я справді йому сподобалася? – Ти дівчина гарна, жвава. Зазвичай такі не мають проблем з шанувальниками, – закінчив свою думку Воїн. І я зрозуміла, що швидше за все, він просто знущається.
– Не скаржуся, – буркнула я трохи ображено. – Але заміж ніхто мені вийти не дав. У ніч перед весіллям нечисть мене викрала і перенесла до Сутінкового світу.
Ось із цього моменту історії Воїн посерйознішав і більше вже не посміхався. Навіть уперед подався, не бажаючи проґавити ні найменшої деталі з моєї історії. А я раптом зрозуміла, що для нього, напевно, це щось новеньке. Погляд зсередини на той світ, звідки в наш проникає всіляка сутінкова нечисть.
Підкоряючись інтуїції, яка благала бути обережною з Воїном, я не стала присвячувати його у всі подробиці тамтешнього життя. І про те, що дізналася в Кривавому Притулку, також не говорила. Вся моя розповідь звелася до того, що мене забажали зробити вампіром, але цей процес не швидкий. І що зараз я поки не подолала останню стадію. Про те, як і чому я пішла з Сутінкового світу, теж не розповідала докладно. Просто сказала, що не могла вже там перебувати і знайшла спосіб повернутися сюди.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна», після закриття браузера.