Читати книгу - "дзвінок який змінив моє життя , ліліанаа"

Розділ 3 (Денис)

 - 4 МІСЯЦІ ТОМУ - 

Похорони я переніс важко, я як і будь-хто інший не був готовий до втрати коханої людини. Перші 2 місяці я нікуди не виходив, забив на навчання, не спілкувався з друзями, одним словом всіх динамив¹. Вже на третій місяць я зрозумів, що пора виходити з цього стану, почав ходити до психолога, розумів, що Катрусі зі мною більше не буде і треба продовжувати жити

 - СПРАВЖНІЙ ЧАС - 

Андрюха залетів в аудиторію та підійшов до мене

 - Денис, у нас таке як новенька буде - я здивовано глянув на нього

 - та ти, що? Ти з нашим куратором тепер best friend? 

 - ем, та ні

 - тоді звідки така інфа?

 - та мене дівчина, років 20 зупинила, просила допомогти знайти їй кабінет ректора - Андрюха не встиг договорити, як в аудиторію заходить Михайло Юрійович з дівчиною, вона оглядала всіх присутніх студентів і її погляд зупинився на нас з Андрієм, я встав від шоку, не міг повірити своїм очам, дівчина яка повідомила мене про смерть Катрусі, стоїть просто переді мною

 - Ніколь? - промовив я, та мене осадила викладач, я перевів погляд на Андрія

 - Андрій, це вона..  - я розгублено дивлюсь на нього

 - так, це та дівчина яка просила мене допомогти

 - та ні, це Ніколь, тобто ця дівчина і є свідком смерті Катрусі, ну вона ще тоді повідомила мене про це

 - щоо? - він сам не повірив в це, не кажучи вже про мене. Михайло Юрійович представив нам Ніколь і сказав їй зайняти вільне місце, вона сіла просто переді мною та Андрієм, я дивився їй у спину і відчував її напругу, ректор пішов, а Марія Антонівна почала лекцію, я не міг зосередитися на матеріалі який розповідала викладач

 - ПЕРЕРВА  - 

всі почали виходити, Андрій теж кудись пішов, напевно Аліну шукати. я залишився в аудиторії, з рештою зібрався та підсів до неї

 - привіт - невпевнено привітався я

 - привіт - вона підняла погляд на мене

 - ти пам'ятаєш мене?

 - так, пам'ятаю.. - вона опустила погляд

 - я не чекав ще одної зустрічі з тобою

 - я якщо чесно також - її погляд пробігся по майже пустій аудиторії

 - ти взагалі як? - поцікавилася Ніколь

 - та вже краще, звик до болю втрати, а ти як? стати свідком смертельної ДТП теж не в кайф і приносить якусь психологічну травму

 - набагато краще ніж було - я бачив, що їй чи то не приємно чи то не зручно зі мною говорити, тож я кивнув і повернуся на своє місце, щоб ще більше не бентежити її. так і продовжився день, кожної перерви до неї підходили знайомитися. після останньої пари вона швидко зібралася і вибігла з аудиторії, я поспішив за нею, але не зміг знайти її, я повернувся додому, але думками був з нею 

динамити¹ - це ігнорувати вчинки, почуття, слова інших людей

ЯКЩО ВАМ ЦІКАВО ЧИТАТИ ЦЮ ІСТОРІЮ, ЗАЛИШАЙТЕ ЛАЙКИ ТА КОМЕНТАРІ, ВСІХ ОБІЙМАЮ))

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍