Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

Розділ 1.1

Люди не народжуються поганими чи хорошими. Такими їх робить життя і вони самі. Вибір — це те, що визначає людину. Знаючи це, вона створює себе.

 

Наші дні

 

— Біжи, Рене! Біжи! — кричала я, надриваючи голос. — Ну ж бо!

Сама вже була на межі своїх можливостей, але не здавалася. Заради себе та заради неї.

Дерева проносилися повз мене, залишаючись позаду. Сонце заходило за обрій, отже наближалася ніч.

Я озирнулась. Рене бігла за кілька кроків від мене, але почала відставати. По розчервонілому обличчю текли краплі поту. Її фігура хиталася з боку на бік. Здавалося, що зараз вона ось-ось оступиться і знесилено впаде на землю.

— Залиш мене! — захекавшись, крикнула вона.

— Навіть не думай про таке!

— Мені вже не допомогти!

— Не драматизуй, — засміялася я. — Від пробіжки ще ніхто не вмирав.

— Значить, я стану першою, — невдоволено пробурчала та й зупинилася, щоб перепочити.

— Гаразд, на сьогодні вистачить. — Я теж зупинилася і перевела подих. М'язи й щоки горіли, а енергія переповнювала тіло.

— Нагадай мені, чому ми це робимо? І як тобі вдалося вмовити мене на ці тортури? Невже в мені прокинулися нахили мазахіста?

— Тому що це корисно для здоров'я та зміцнює організм. Ти ж з дивана встаєш лише заради поповнення запасів піци.

Головною метою нашої пробіжки було розворушити Рене. У неї останнім часом навіть при неквапливій ходьбі почала з'являтися задишка, а в усьому виною була повна відсутність фізичних навантажень.

— І нагадати тобі, як ти заплатила хлопцю, а потім і дівчині, щоб вони по черзі фліртували зі мною? — Я з докором подивилася на неї. Саме через той випадок вона повинна була виконати одне моє бажання у якості вибачення.

— Ти сама винна! — Вона вперла руки в боки. — Нормальні люди вже перейшли до активної фази практичного знайомства з органами протилежної статі, а ти ходиш і від усіх ніс воротиш. Я вже починаю думати, що ти — асексуалка.

Мої брови поповзли нагору.

— По-перше, це говорить та, у якої на особистому фронті пусто. По-друге, ну то й що?

— Гей! — Вона вдарила мене ліктем у бік. — Я в активному пошуку, і мої булочки не для кожного.

Рене зробила важливе обличчя.

— Навіть не сумніваюся, — засміялася я, кидаючи погляд на її пишні груди. Вона була тією рідкісною володаркою фігури «пісочний годинник». З об'ємними формами та милим обличчям Рене виглядала дуже ефектно. — Їх ще заслужити треба.

— Саме так, — з гордістю погодилася вона. — А тепер настав час чимось перекусити.

— Ми ж тільки з пробіжки, — засміялася я

— Одне іншому не заважає. — Рене взяла мене під руку і потягла у бік нашого улюбленого місця для перекусу. — Голодна я — зла я. Тому в твоїх інтересах якнайшвидше мене нагодувати, поки не прокинулася моя кровожерлива половина.

— Вона й не засинала.

— Тоді нам краще поквапитися, доки ти не стала її жертвою.

І ми попрямували в найкраще місце в місті — «Яйце Боба». Затишна забігайлівка, де подавали найкращі бургери з шейками. Тут панувала особлива атмосфера. Для мешканців нашого маленького містечка Неллінгтон це місце стало священним. Тут відбувалися всі душевні посиденьки з друзями, перемовини, зустрічі. Саме тут дізнавалися свіжі новини та масу пліток, а через Боба, власника цього чудового місця, проходила вся мережа інформації.

Тут, як завжди, все було забито під зав'язку. Групи підлітків, закохані пари, люди похилого віку в окулярах і з чашками кави. Всі ці компанії зайняли місця на жовтих диванчиках і за столиками по центру зали, а самотні відвідувачі, які вирішили перекусити під час роботи за ноутбуком окупували барні стільці біля стійки. Там Боб щедро розливав коктейлі у своєму фірмовому білому фартусі.

— Знову немає місць, — засмутилася Рене. — І чому людям не сидиться вдома?

— Неділя, вечір. А чого ти чекала? 

Вона знизала плечима.

Мій погляд пройшов по відвідувачах і вихопив одного хлопця за столиком біля вікна. Він зацікавив мене, але не зрозуміло, чим саме. Начебто звичайна людина у білому бомбері, але він виділявся з натовпу.

— Дивись. — Хитнула головою в його бік. — Може, до нього підсядемо?

Рене прослідкувала за моїм поглядом, а потім підсвиснула.

— Пам'ятаєш, я говорила про твою асексуальність? Так ось, забудь. Ти точно знаєш, куди треба цілитися.

Дивлячись на округлі очі подруги, не змогла стримати смішок.

— Слину підбери.

Цього разу я потягла її до столика, поки вона ще приходила до тями. Він сидів до нас у півоберту і дивився у вікно, але, як тільки ми почали рухатися в його бік, різко обернувся до нас. Суворі очі знайшли мої, що привело мене в деяке ніяковіння.

— Вибачте, нам можна біля вас сісти? — Я вказала на вільне місце поряд. На вигляд він був не дуже старшим за нас. Йому було десь від дев’ятнадцяти до двадцяти двох.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍