Читати книгу - "Я, ти, наша ненависть, Ельма Кіраз"

— Перепрошую, я не хотіла, — швидко заговорила Марта і підняла голову, щоб побачити, з ким вона говорить.

— Не страшно. Все в порядку, — це був молодий чоловік, який здався дівчині дуже знайомим.

— Ще раз вибачте, — вона посміхнулась і вже хотіла піти геть, але незнайомець знов заговорив.

— Марта? Невже це ти?

— Звідки ви…— захотіла спитати дівчина, а потім почала уважно розглядати чоловіка. І його хитро примружені очі нарешті дали їй все зрозуміти.

— Дмитро? 

— Так, — чоловік усміхнувся, — я не відразу тебе впізнав. Ти змінилась.

— Ти теж. Трохи постарів, — Марта засміялась і Дмитро зробив те ж саме.

— Як давно ми не бачились. Як твоє життя?

— Так… все добре. Ідеально, — Марта награно усміхнулась, бо їй було дуже неприємно розмовляти з цією людиною.

— А як там…

— Ось ти де, я всюди тебе шукаю, — розмову перебив Назар і демонстративно поклав руку на талію дівчини.

— Це твій чоловік? — трохи здивовано запитав Дмитро.

— Так. Назар. А це Дмитро, він…

— Я здогадуюсь, — чоловік Марти легенько усміхнувся, — люба, нам вже пора йти. 

— Рада була бачити, — дівчина кивнула колишньому чоловіку своєї сестри і вони разом з Назаром пішли.

— Не дивно, що він кинув Риту, — говорив чоловік вже в авто, коли вони повертались додому, — у нього ж на обличчі написано, що він покидьок. Нащо ти взагалі з ним заговорила?

— Ми випадково зіштовхнулися, я б в житті не розмовляла з ним. Після того, що він зробив з моєю сестрою, я ненавиджу його не менше ніж вона.

Далі вони їхали у цілковитій тиші. Марта намагалась дрімати, а Назар уважно слідкував за дорогою. Проте в його голові крутились нав‘язливі думки. Побачивши свою дружину поруч з нахабним покидьком, він би мав розізлитися і приревнувати. Але натомість відчувалось лише… розчарування? Йому хотілося, щоб вона звернула увагу на того Дмитра, щоб сказала, який він привабливий. Що він їй подобається, що вони разом і вона скоро буде жити з ним. Назару хотілося, щоб цей вже давно непотрібний йому шлюб нарешті розпався, але ніяк не наважувався взяти на себе цю відповідальність. Колись він кохав Марту, поки вони не одружилися. А тепер вона для нього є джерелом злості і роздратування. Назар страшенно втомився від цього всього. Дивлячись на мирно сплячу дівчину поряд з собою, він би мав мило посміхнутись і подумати: «Як же мені пощастило». Але в голові з‘являлась лише та тріщина на плитці і розуміння, що так само руйнується його життя.

Цього року осінь була по-особливому теплою. В середині жовтня було настільки тепло, що можна було ходити в легенькому пальті і навіть без шарфа, що дуже тішило теплолюбиву Марту. Тому усміхнена вона поправила свої сонцезахисні окуляри і поспішала з кавою до своєї сестри.

— Я вже тут, — радісно вигукнула дівчина, відчиняючи важкі двері невеликої квіткової крамниці, що незважаючи на ранню годину, вже була залита сонячним промінням.

— Ох дякую тобі дуже, — Рита вибігла з комірчини і швидко обіймаючи сестру, вихопила у неї паперовий стаканчик з кавою, — не могла дочекатися, коли нарешті зроблю це, — дівчина надпила гарячий напій і закотила очі від задоволення, — клас.

— Ти сьогодні щось рано, — Марта пройшла вздовж прозорих вітрин холодильника для квітів.

— Мають привезти нові квіти. Але вчора в телефонній розмові я прослухала точну годину, тому вирішила чекати їх вже тут. 

Після важкого розриву з Дмитром Рита дуже довго намагалась прийти до тями. І величезним порятунком для неї стали саме квіти. Спочатку вона працювала звичайним флористом у студії, а потім почала відкладати гроші на свою нову мрію. І ось зовсім недавно невелика крамничка стала найбільшою гордістю Рити. 

— Як там мама? Досі не розмовляє з тобою?

— Не питай, — Рита знов зробила ковток кави, — вдає, що мене взагалі немає в її домі. Інколи це виглядає надто комічно. Тато переконує, що все в порядку і всяко намагається нас помирити, але я й сама цього вже не хочу. Якби не вона, то не було б цього всього в моєму житті. 

— Не знаю, як ти досі можеш з нею уживатися. Я б запропонувала тобі переїхати до нас, але… не хочу, щоб ти спала на дивані. Вибач.

— Та за що ти вибачаєшся? Це мій вибір. Замість окремої квартири спочатку мені потрібна була ця крамниця. Тут я повністю відпочиваю. А думаю вже пізніше зможу з‘їхати з того пекла.

— До речі, про пекло… Вчора ми з Назаром були на одній виставці. І ти тільки спокійно, — Марта підняла обидві руки, — але я там зустріла… Дмитра.