Читати книгу - "Війна Калібана"

Вона жестами розмістила свою команду на правому фланзі а потім пішла на пошуки лейтенанта Гівенса, її командира. Його скаф знайшовся у центрі оборони майже під меком. Вона підійшла, торкнулась його шолома своїм і прокричала:

- Що, блядь, відбувається Ель Те?

Він роздратовано на неї глянув і заволав у відповідь:

- Твої здогади такі самі як і мої. Ми не можемо сказати їм щоб не підходили, позаяк перешкоди а візуальні сигнали ігноруються. Перед тим як радіо відімкнулося, я отримав дозвіл на відкриття вогню, якщо вони підійдуть на пів-кліка до наших позицій.

Боббі мала ще пару сотень питань, але оонівці перетнуть п’ятисотметрову межу за декілька секунд, тож вона помчала на правий фланг до свого підрозділу. По дорозі вона наказала комп’ютеру відмітити сили, які наближалися як ворогів. Костюм повідомив про сім цілей. Менше третини землян з їхнього аванпосту.

В цьому не було сенсу.

Наказала комп’ютеру провести на дисплеї п’ятисотметрову позначку але хлопцям про режим вільного вогню не повідомила. Це було лишнім. Вони відкриють вогонь разом з нею навіть без знаття навіщо.

Оонівці перетнули кілометрову межу без жодного пострілу. Бігли розпорошено – шестеро попереду у нерівній лінії сьома прикривала тил в сімдесят метрах позаду. Прозорий дисплей обрав най лівішу фігуру у ланцюжку ворогів як ціль, узявши за замовчуванням найближчу. Щось ворухнулося в її голові і вона перенаправила комп’ютер, обравши саму останню ціль, наказавши її збільшити.

Раптово, маленька фігурка збільшилась у сітці наведення. По спині пройшов холодок і вона збільшила масштаб.

Фігура, яка гналася за шістьма морпіхами ООН була без скафандра. Тай людиною, кажучи щиро, вона теж не була. Шкіра вкрита хітиновими щитками, мов великими чорними накладками. Жахіття на місці голови було вдвічі проти нормально розміру і вкрите дивними наростами.

Але найбільш її непокоїли руки. Значно більші як для такого тіла і довші, вони були дитячою версією кошмару про руки. Руки троля під ліжком, або відьми, що продиралася через вікно. З постійною, маніакальною енергією, вони постійно згиналися і хапались ні за що.

Земні сили не атакували. Вони відступали.

- Вогонь по штуці, яка їх переслідує, - закричала Боббі ні до кого.

Перед тим, як оонівці перетнули межу, що спричинило б відкриття вогню марсіянами, річ їх наздогнала.

- Ох, дідько, - прошепотіла жінка і додала, - от же ж лайно.

Воно схопило одного морпіхи ООН своїми ручиськами і розірвала його як папірець. Титаново-керамічна броня розійшлась так само легко як і плоть в ній, випускаючи патьоки уламків технологій і вологих людських тельбухів купою на лід. Бійці які лишились дали дьору ще швидше, але монстра, який їх переслідував вбивство майже не затримало.

- Вбийте це! Вбийте це! Вбийте це! – заволала сержантка і відкрила вогонь. Тренування та технології її бойового костюму разом узяті складали напрочуд ефективну машину для вбивства. Як тільки її палець натиснув на гачок вбудованої зброї, потік двоміліметрових бронебійних куль вдарив по монстру зі швидкістю тисячу метрів за секунду. І лише за секунду вона вгатила п’ятдесят куль в нього. Істота була відносно повільною ціллю розміром з людину, і рухалася по прямій. Її система наведення дозволяла поцілити у об’єкт розміром з тенісний м’яч, яка рухався з надзвуковою швидкістю.

Кожна куля, яку вона випустила, вразила монстра.

Це не мало ніякого значення.

Кулі проходили крізь нього, скоріш за все помітно не сповільнюючись на виході. Кожен вихід кулі вибивав хмарку чорних патьоків, які падали на сніг замісто крові. Мов у воду стріляєш.

Пошкодження закривалися навіть швидше ніж виникали; єдиним знаком що його взагалі поцілили, був слід з чорних ниток.

А потім воно ухопило наступного оонівця.

Замість того аби розірвати на шматки як попереднього, воно розкрутило і швиргонуло землянина у повних бойових обладунках, які можливо важили більше п’ятиста кілограмів в бік Боббі. Її дисплей відслідковуючи земного морпіха по вхідні траєкторії люб’язно повідомив, що монстр кинув його не в її бік а прямо в неї. По дуже пологі траєкторії. Це означає швидко..

Вона нирнула в бік так швидко, як дозволяв її громіздкий костюм. Бідолашний землянин змів Гіллмана, що стояв за нею, і обоє зникли з очей, відбиваючись від льоду на летальних швидкостях.

Коли вона повернулася до монстра знову, він вбив ще двох оонівців.

Вся марсіанська лінія відкрила вогонь, в тому числі великий калібр Йожимбо. Двоє землян що вціліли, порскнули в різні боки від потвори, намагаючись відкрити своїм противникам лінію вогню. Монстр отримав сотні, тисячі уражень. Він зшивав себе до купи не спиняючи бігу, не затримавшись навіть після того, як заряд великої гармати детонував поруч.

Сержантка встала на ноги і приєдналася до вогневої завіси, але різниці не було. Істота врізалась в стрій марсіан, забивши двох морпіхів швидше аніж можна було це помітити. Йожимбо слизнув вбік значно моторніше, аніж можна було подумати про машину його розмірів. Боббі зрозуміла, що за пультом мав бути Саїд. Він вихвалявся, що може змусити мека танцювати танго, якщо захоче. Це теж нічого не значило. Ще до того, як Саїд зміг повернути гармати машини для пострілу в упор, монстр підійшов збоку і ухопившись за люк пілота зірвав двері. Саїда було вирвано разом з ременями безпеки і зашпурнуто на шістдесят метрів.

Інші морпіхи почали відходити, стріляючи назад. Без радіо не було жодної можливості їх координувати. Боббі зрозуміла що разом з іншими біжить в бік теплиць. Маленька і віддалена частина її свідомості розуміла, що метал і скло бань ніяким чином не захистять її від чогось, що може розірвати на дві частини броньованого морпіха і випотрошити дев’ятитинного мека. Ця ж сама частина свідомості зрозуміла марність намагань побороти терор.

Коли вона знайшла зовнішні двері в теплицю, з нею залишився лише один боєць. Гураб. Зблизька вона могла бачити його обличчя крізь броне скло шолому. Він волав щось, та вона не могла чути. Вона почала нахилятися уперед, аби торкнутися шоломами, коли він штовхнув її на лід. Чоловік молотив металевим кулаком по контрольній панелі дверей, намагаючись пробити собі дорогу всередину, коли потвора його дістала, легким рухом зірвавши з костюму шолом. Гураб на секунду застиг, обличчя в вакуумі, моргнув і відкрив рот у беззвучному крику. Наступним, таким само легким рухом було відірвано його голову.

Воно повернулося і по дивилося на Боббі, що продовжувала лежати на спині.

Ближче стало можливим роздивитися що воно має яскраві блактині очі. Палаючі, електрично-блактині. Красиві. Вона підняла зброю і тримала гачок