Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

"Та ким себе вважає цей громидло?" - роздратовано думала вона, наносячи відточеними елегантними рухами живильну речовину.

Після розлучення жодна чоловіча особина не розмовляла з Юлею в такому тоні, наче вона щось йому винна. Здолавши в собі бажання негайно поскаржитися батькові, вона продовжила чепуритися. Через двадцять хвилин бізнес-леді була готова.

Вона вийшла зі спальні та рушила на кухню. Хоч він і не заслужив, але гостю треба було хоч каву запропонувати. У вітальні Максима Євгеновича не було, щоденник так і лежав на журнальному столі. В голові промайнула думка, що він плюнув на все та пішов, але Юля негайно відкинула її. Не схожий він на істеричку, в "органах" такі не затримуються. Тому пішла квартирою в пошуках бодіґарда.

Й невдовзі виявила його у гостьовій спальні під ліжком. Буквально. Чоловік заліз під нього й поволі переміщувався, досліджуючи дно з ліхтариком. Поряд на підлозі лежав його піджак.

Юля вирішила дочекатися поки чоловік вилізе, щоб випадково не налякати несподіваною появою. Й трохи залипла, розглядаючи чітко окреслені м'язи, які випиналися під тканиною одягу від кожного руху.

- Що сталося? - спитав Макс, продовжуючи досліджувати нижню частину меблі, поява хазяйки квартири не стала для нього несподіванкою.

- Каву хотіла запропонувати, - знизала плечима Юля, хоч гість і не міг її бачити.

Макс висунув голову з-під ліжка й трохи здивовано відповів:

- Дякую, звісно, але поки що нема коли.

Жінка мовчки кивнула та вийшла з кімнати. А Кирієнко пірнув назад під ліжко й судомно продовжив водити ліхтариком, намагаючись не думати про мереживо панчохи, яке помітив в розрізі спідниці, коли вона йшла.

Десь за півгодини, огледівши решту кімнат, Макс міг з відповідальністю стверджувати, що знає у цій квартирі (за виключення хазяйської шафи) кожен гвинт і що сторонніх засобів спостереження в ній немає. Поки що. Завтра, а краще сьогодні ввечері, потрібно буде встановити двійко камер біля головного входу та балкону. З цією пропозицією він і підійшов до Юлії Володимирівні одразу після огляду.

- Так, мене повідомляли, - видихнула вона, закриваючи свій щоденник.

- О котрій годині мені запросити спеціалістів? - для запобігання нових конфліктів, Макс намагався говорити якомога ввічливіше.

- Спеціалістів? Хіба ви не самі будете все встановлювати? - Юлі дуже не хотілося пускати в квартиру ще більше сторонніх, наявність одного цього суб'єкту змушувало втрачати самовладання.

- Я, звісно, на всі руки майстер, але дещо краще довірити профі, - якомога привітніше усміхнувся Кирієнко, подумки лаючи останніми словами той день, який подарував світові оцю скалку.

"Я ж попереджала батька!" - у відчаї протестувала жінка всередині, але свідомість намагалася міркувати розсудливо, тому пані Середа кивнула, з усім погоджуючись.

- Якщо сьогодні ввечері, то це не раніше пів на дев'яту. А вранці я активна з шостої.

Макс не став уточнювати, що означає "активна", і чому б просто не сказати, що вона встає о шостій? "Чорт забирай, та я утілення спокою та усвідомленості у порівнянні із собою звичайним!" - не міг не відзначити власний стрибок у професіоналізмі.

- Добре, - просто відповів він. - І ще кілька правил безпеки. Це необхідність, тож спробуй... те змиритися. Завіси у приміщенні, де ви знаходитеся, повинні бути закриті, - і на підтвердження своїх слів він власноруч потягнув важку тканину. - Я заходжу та виходжу через двері першим. Ви не відходите та не відбігаєте від мене далі ніж на два метри на вулиці. Якщо мене немає у приміщенні, з якого ви збираєтеся вийти, треба повідомити мені про свій намір та дочекатися мого приходу. Це не так і складно, - додав він, побачивши як високо по лобі поповзли ідеальні брівки брюнетки, а яскравий ротик вже готовий був промовити заперечення.

Юлія Володимирівна відвела погляд та видихнула. Макс вирішив поки що обмежитися цими простими правилами, даючи жінці можливість прийняти все.

- Хто ще буває у цій квартирі? - перейшов він до наступного етапу опитування.

- Ніхто, - знизала плечима Юлія так, наче так зазвичай у всіх і буває.

Кирієнкові було важко в це повірити. Швидше за все, вона просто не може відразу згадати. Тому в діло пішли припущення, але Середа кожного разу хитала головою.

- Подруга? Коханець? Прибиральниця? Нікого?... - він видихнув, здаючись. "Буває... мабуть" промайнуло в голові. - Гаразд. Мені потрібні ключі від квартири.

- Ні. Вам нічого тут робити, поки мене нема, - з тією самою квасною міною похитала головою брюнетка.

До обличчя Максима прилила кров. Він лютував. Ні, не так, він готовий був убивати.

- Ти знову?!

- Годі мені "тикати"! - не витримали нерви й у Юлі, вона підскочила з дивана.   - Я не пускаю сторонніх у свій дім і ключі нікому не даю! Саме тому мій дім безпечний.

- Гаразд... - договорити Макс не встиг, тому що телефон жінки, який вона стискала в руці, задзвонив. Блискавичний рух, й ось вона вже спокійна як удав вислухала якусь коротку доповідь.

- Водій чекає. Нам вже час.

- Водій?

- Співробітник нашої компанії, - виходячи в передпокій, проінформувала Середа. - Ткач Олександр Вікторович. В щоденнику на букву "Т" про нього більше інформації.

- Так, я знаю про вашого водія, - відсуваючи від виходу жінку, щоб пройти першим, пробурмотів тілоохоронець та вказав на записник в руках.  - Я його ще не дивився.

- Тоді візьміть. Сьогоднішній розклад я вже вивчила.