Читати книгу - "Lisa and Girls, John Miller"

— Цікаво, що з себе представляють ці роботи? — вийшовши на перший поверх, освітлюючи собі шлях ліхтариком, Томас продовжив міркування. — Це ж вони, типу, наполовину схожі на аніматроніків із "ФНеФА"? Хотілось би на це подивитись...
Замислившись, хлопець не помітив перед собою коробку і врізався в неї передньою частиною тіла. Остання похитнулась, але не впала. Томас ледь не посивів від переляку.
— Треба бути обережнішим... піду, певно, візьму собі ще кави.
Підійшовши до кавової машини, хлопець вставив гроші в купюроприймач і натиснув на кнопку з надписом: "Американо з молоком". Апарат, загудівши, налив в підставлений стакан свіжу порцію напою.
— Ще три години... лишилося фігня, — стиснувши плечима, Томас взяв каву, після чого, обережно ступаючи, попрямував до виходу з центру.

Вийшовши на вулицю, хлопець дістав цигарку.
— Курва, зранку ще треба пєрдолити в коледж, — він випустив з рота дим. — Інженерія, економіка, програмування... чорт, я ще навіть жодного завдання вдома не зробив!
В кишені задзвонив телефон.
— Якого, — діставши мобільний, Томас підніс його до вуха. — Слухаю?
— Дідьку, тут пздц, як крто! — почувся з динаміка п'яний голос Майкла.
— Ти шо, вже набухався?
— Нє-є-є-є-є, — протягнув його друг і розсміявся. — Як би я бв п'яний, я би не пдзвнив, т ж зн'єш...
— Ага, звісно. Алкоголь з твого шлунку чути крізь слухавку, дядьку.
— Не нагврюй, држе. Ну випив трхи, зайвм н бде.
— Сподіваюся, не знадобиться тягнути тебе знову на собі додому, — розсміявся Томас, затягнувшись цигаркою.
— Не пр'ймайся, я в нрмі. Ти тм хоч як?
— Все файно. Тиша, комфорт, спокійна атмосфера... рай. Знаєш, а я перший раз за містом, ще й тверезий. Ідеально.
— Двсь мені, щб все бло нормльно. Так, я відклчаюсь, бо мне зарз завлять, якщо не пвернусь на рбче мсце. Якщо що - телфнуй.
— Добре, братику. На зв'язку.
Томас поклав мобільний телефон в кишеню. На горизонті замаячіли фари автомобіля. Викинувши недопалок, хлопець здивовано поглянув на фургон.
Машина зупинилася біля в'їзду на парковку. З салону вийшло двоє чоловіків.
Діставши ліхтарик, Томас хотів покласти руку на електрошокер, але згадав, що забув його взяти з собою.
— Піздець, — вилаявся він. — Як на зло... стояти! Хто такі, куди прямуємо?
Питання лишилося без відповіді.
— Я питаю, хто такі та куди прямуємо?!
Чоловіки, ігноруючи крик Томаса, підходили до нього все ближче і ближче. Хлопець стиснув кулаки, готуючись до бійки.
Коли світло від ліхтаря впало на чоловіків, Томас одразу впізнав Карла і Тоні.
— Та ви що, прикалуєтесь? Я вже думав, якісь чмирі вирішили сюди завалитися! — відчувши полегшення, розсміявся хлопець.
— Не бійся, — посміхаючись, Карл підняв праву руку догори. — Хоча, якщо замислитись, боятися маємо ми... хоча ми не одразу зрозуміли, шо це ти... хоча, крім тебе, тут більше нікого не має бути... тьху, блять, короче, проїхали! Ми тобі цейво, документи на андроїдів привезли. Едвард сказав покласти їх в кімнаті охорони. Зранку має розібратися, що до чого.
— Хочу поставити вам одне цікаве запитання: ті роботи, що ви завозили, виходить, схожі на тих, які були у грі «ФНеФ»? Відрізняються, як я розумію, тільки зовнішнім виглядом, але по системі майже ідентичні, вірно?
Тоні розсміявся.
— Майже вгадав, але не зовсім. Не бійся, вони не кусаються і не нападають на людей. По факту, система в них зовсім інша і кардинально відрізняється від тої, що закладена в роботах у грі. Ці залізні хлопці та дівчата запрограмовані працювати, зчитуючи завдання зі спеціальних чипів, які вставляються в них окремо. За замовчуванням, наші андроїди мають повну свободу дій (обмежуючись лише "гуманними правилами"). Але ми поставимо Лісі, Луні, Кетрін та Мілі спеціальні чіпи, які запрограмовані на додаткові функції. І так, щоб ти знав: андроїди слухають лише того, хто їм ставить чіп... але все залежить від того, як ця людина до них відноситься в подальшому.
— До речі, Томас, — підійшовши до хлопця, Карл протягнув документи. — Сьогодні вночі, ближче до початку твоєї другої зміни, ми з Тоні почнемо налаштовувати залізних дівчат. В кожну з них ми вставимо по одному чіпу, який відповідає за ті або інші додаткові функції андроїда. Якщо все пройде за планом, то до ранку маємо завершити цю справу. Дуже тебе прошу: не кидайся кросівками в монітори, не кричи і не лізь під стіл з Біблією в руках, якщо раптом побачиш, що андроїди, активувавшись, почнуть ходити по центру або взагалі якось рухатися. Вони тебе не образять... якщо, звісно, не будеш їх чіпати.
— Зрозумів, — Томас взяв документи, після чого потиснув Карлу руку. — Побачимось сьогодні ввечері, вірно?
Чоловік, посміхаючись, кивнув головою.
— Добре, я лишу ці папірці в себе на столі, — хлопець, розвернувшись, підійшов до вхідних дверей центру. — Будьте обережні в дорозі!

Зайшовши в будівлю, Томас попрямував до ліфта. Промінь ліхтаря, сковзнувши по стіні, вихопив з темряви один із постерів. Хлопець, зупинившись, почав розглядати зображену на ньому дівчину, яка, посміхаючись, стояла в сексуальній позі та показувала пальцями знак: "окей".
— Так ось, як ви виглядаєте, — прошепотівши, Томас доторкнувся пальцями до плакату. — Віддаю шану, бляха, вона виглядає реально круто!
За спиною почувся скрип. Хлопець, різко розвернувшись, почав водити по коридору ліхтариком, але... нікого не побачив.
— Хендес? Це ти? Шо, бляха, знову? Чи ні... так, здається, саме час почати нормально відсипатися, бо так і до глюків недалеко, — діставши телефон, він поглянув на годинник: 04:49. — Йоб твою... вже більше години пройшло з того моменту, як я вийшов зі своєї кімнати! Треба терміново повертатися!
Сховавши мобільний назад в кишеню, Томас, ще раз кинувши погляд на постер, попрямував до ліфта.

Двері зі скрипом відчинилися і хлопець зайшов в кабіну. Ззаду почувся гучний тріск.
— Серйозно? — відчуваючи, як сили покидають його, Томас звалився на підлогу. В очах потемніло, вуха заполонив дзвін, після чого наступила повна тиша.