Читати книгу - "Холодні дні перед канікулами, Юрій Гадзінський"

            Вночі я не спала. Помітила, що сестра перестала розмовляти, весь час дивиться в одну точку і ковтає слину. Здивування не було. Комп'ютер не вмикається, а з телефону витягнули акумулятор. Знову ж таки, ніякого подиву. За вікном не видно нічого, хоч в око стрель. Тихий страх, ридання. На ранок – абсолютний спокій. Бачила шматки голови Івана перед очима. Холодно. Навіть не запитую себе, як же сестра вмудрилася зламати комп і витягнути вночі батарею, при тому, що я, начебто, не спала. Я неслухняними руками зачесала волосся, глибоко вдихнувши, вийшла зі своєї кімнати.
            — Мамо, тату, що ж сталося з усім? Що сталося зі всіма нами?
            Я обережно обняла маму. Щоранку вони стояли в одній позі на кухні. М'язи тендітних плечей мами були напружені.
            — Все змінюється, доню. Треба підлаштовуватися під нові умови. Ромашки он вашого не стало. Але Юля Кареліна жива. Твоя сестра теж — Вкрадливо сказав тато і погладив мене по голові. — Заспокойся. Все буде нормально, якщо ти просто заспокоїшся.
            Я легко відсторонилася від мами і посміхнулася татові. Обернулася до них спиною і підійшла до вікна нашої кухні. Через невтомну хуртовину я не змогла нічого розгледіти далі нашого спального району. Району, де я прожила свої неповних тринадцять років, де відвідувала садочок та школу. Мій світ. Зовсім чужий і ворожий замерзлий світ.
 

Кінець