Читати книгу - "Постукай в мої двері , Marta Nahanda "

Частина 4

— ви зі своєю подругою безвідповідальні. Тому,  я вас звільняю. Двох, — я подивилася на Марту, яка стояла поруч і холоднокровно дивилася на шефа. Через мене звільнили нас обох. Що краще може бути?
— та заради бога. Давно хотіла написати цю чортову заяву про звільнення. — сказала Марта.
— і я зроблю, так щоб вас нікуди не взяли.
— окей, я почула бос, ой вже НЕ бос, — Ми вийшли з кабінету та стали біля столу Мело.
— це через мене ми втратили роботу. З тою фіктивною грою, все пішло шкереберть., — задзвонив телефон це був Шапаренко.
— говори скоріше мені, і так не до тебе.
— що сталося? — він турбувався про мене?
— нічого. Говори, що хотів. 
— дай сюди, цей телефон, — Марта просто вихопила телефон з моїх рук, — Так, от Шкарпетка, сьогодні в нас відпочинок, причина? Причина, солідна нас сьогодні звільнили, не мішай святкувати.
— не потрібно, було розказувати йому. Нас звільнили через мене.
— не тільки через тебе.  Ходімо краще відсвяткуємо.
— дівчата стійте! — позаду нас почувся голос Меланії.
— Мело, що сталося? — запитала подруга.
— там бос хоче з вами поговорити. ОБОМА. — знову?
— Йому мало було? — Мало цьому виродку, він вирішив, ще щось додати. 
— не знаю, — ми повернулися назад у кабінет.
— що ще не все сказав? — сказала Марта, як тільки переступила поріг кабінету Бориса.
— я розумію, ви злі.— сказав Борис.
— злі — це ще легко сказано. — пробурмотіла я.
— я передумав вас звільняти, — в нього, що параноя?
— що?— я намагалась відреагувати  спокійно, а щодо моєї подруги тут реакція, була зовсім не спокійна.
— Борька, в тебе що параноя? Хочу звільняю, хочу передумав назад. Я ще досі в шоці, як це бюро протрималося два роки під твоїм то керуванням. Але тут були ми. Тому, воно ще трималося на плаву.
— це вперше. Сталося. Після того,  як викупив вашу компанію і дозволяю вам тут працювати. Нагадати вам до чого це призвело?
— не нагадуй мені мого минулого.  Єдина помилка, яку я допустила.
— так, звісно. Прошу повернутися до вашої роботи. І попереджати про відсутність Марічко, — Ми вийшли з кабінету. І моя подруга була дуже сильно на щось налаштована.
— я поверну свій офіс. Обов'язково. І повір Борька пожаліє про свої вчинки. — впевнено сказала подруга і я вірила, що вона це зробить. Для неї нема нічого неможливого.
— повернення офісу імені Серкана Болата розпочинаємо сьогодні? — сказала я з посмішкою на обличчі 
— що? Від сьогодні? — здивовано глянула на мене дівчина на мене. У її очах я побачила іскру, — Думаю, це чудова ідея.
— дзвонити до адвоката? Чи одразу до прокурора?
— Оксана образиться, що ми подзвонили до її колишнього, а не до неї. 
— але в нього більше зв'язків. Та чого ти наддзвонюєш. В мене вихідний. Дістав. 
Так і через цього нареченого забула зателефонувати до прокурора Дениса. Я підняла слухавку.
— слухаю, злодій.
— знову повернулися до початку. Чудово, — Ти диви на нього, як говорить.
— закрийся Шапаренко. Говори, що хотів.
— так закрити рот чи говорити? Сьогодні ти потрібна мені в офісі.
— чому мені там бути? — запитала я.
— ти не задаєш цих питань. Це у договорі написано.
— А ще у договорі написано, що в мене вихідний від тебе Шапаренко. СЬОГОДНІ. 
Шапаренко: який до біса вихідний? 
— який прописаний у договорі. Ще раз кажу, —  і збила трубку. 

Шапаренко 

Я так розізлився. Копнув ногою крісло, яке від'їхало до Михайла, який заходив у кабінет нашого менеджера.
— ще розгроми весь офіс. Ти ж багатий все компенсуєш. — сказав мій друг і колега по команді Міша Мудрик.
— закрийся, — сказав я різкіше ніж планував.
— наречена не захотіла з'явитися на прес-конференції? — припустив Михайло.
— вона навіть не дала, сказати мені про неї просто збила. Сказала, що у неї від мене вихідний.
—  ну так. Ти ж на її законний вихідний влаштував вечірку. — мій друг тепер на стороні моєї фіктивної нареченої. Клас.
— Мало що, я зробив.
— багато що, — він колись договориться. 

— відколи ти такий розумний? — сказав я.
— відколи по мені проїхалась колишня. 
— Чекай що? Вероніка твоя колишня. Маруся та дівчина, яку я за решітку запхав. Дивно все це. І Алекс чомусь втік.
— наче когось боїться. Він ж не прилітає вже два роки. Дивно все це. Ти краще скажи.
— що?— перебив хлопця я.
— ти що оселився в кабінеті нашого менеджера? — запитав Міша.
— тимчасово окупував.
— ага, тимчасово. Знаючи тебе.. 

Маруся 

— дивний він. — сказала я, коли ми пліткували в офісі з Мартою і Меланією.
— і не кажи. — по крутилася Марта в кріслі і поставила стакан води на свій стіл, бо ми сиділи у її кабінеті.
— ви вийшли, а він через хвилин п'ять - шість закликав вас. Я була в шоці. — сказала Мело.
— та тут не те, що в шоці. Це повний треш, як кажуть англійці. — махнула рукою я.
До кінця дня все було спокійно, якби мене з офісу не зустрів мій псевдо наречений. Ну для чого мені це зайвий раз нервуватися.
— я поїду вже. — сказала Марта і попрощалася зі мною обіймами, як ми завжди це робимо.
— стій, не йди. — прошепотіла я під час наших обіймів.
— так, йди і не вертайся, — Краще він цього не говорив.
— не вертатися? Зараз ти не повернешся з того світу злодій-футболісте, — і пішла до своєї машини.
— що я не так сказав?
— все! — Я попрямувала до своєї машини.
— ти куди, я ще не завершив. — нібито це мене хвилює. 
— а я завершила.
— я хотів вибачитися. — сказав Микола.
— за що? За своє існування?
— Що? Ні. Я б таке ніколи в житті не сказав.
— Ніколи не кажи ніколи, тоді я поїду немає про що з тобою тут розмовляти. А пусті балачки з тобою мені ні до чого.
Я підійшла до машини, а Шапаренка вже немає. Ось-ось так хотів вибачатися не пойми за що. І вже пропав. Чортів футболіст.  Ніколи не розуміла цього пройдисвіта. В моїй голові утворилися флешбеки. Як ми дивилися футбол я обожнювала його. Але познайомившись перестала. Почала шалено ненавидіти. Чи він таке перше враження справив?  Від кохання до ненависті один крок чи не так? Я відкрила двері свого Ленд крузера. Сіла на водійське сидіння. І в машині помітила Миколу. Якого чорта? Що він тут робить?
— ти як сюди потрапив?
— і тобі привіт, підвезеш? —  він не тільки самозакоханий егоїст, мудак, бездушний робот та він щей наглий.
— ти знущаєшся ? Я поставила тобі питання. 
— я, як нормальні люди. Підійшов і відкрив двері. А забув ще. Пізніше, я сів на пасажирське сидіння. І чекаю коли ми поїдемо.
—  Ти нестерпний. Я в будь якому випадку можу тебе вигнати.
— ну Марусю, пожалій нареченого, — почав посміхатися хлопець. Безглузда посмішка, але мені вона почала чомусь подобатися.  Що за чортівня відбувається?
— Шапаренко, дивись, я сьогодні зла. Сьогодні дуже бос нерви зіпсував. І ще ти тут. 
— так я тут, — знову ця безглузда посмішка.
— Шапаренко, — пішла на крик я.  Але він здається почав боятися? О так, тепер потрібно частіше злою бути. 
— добре, я мовчатиму. Поїдемо до вас і тоді поговоримо. А то в аварію попадем з таким водієм.
— ти зараз вийдеш.
— гаразд, я мовчу. — він руками зробив ніби закрив рот на замок і викинув ключик. Я припаркувалася, вийшла з машини і закрила її. Бачили б обличчя Миколи, якого я закрила в машині. Дзвонить. Піднімаю слухавку. Ніби я не закривала його в машині.
— Шапаренко, я зайнята. Давай потім подзвониш.
— яка ти зайнята, відкрий машину. Негайно.
— на своїх футболістів будеш кричати. І наказувати.
— Марусю, відкрий двері.
— для чого?
— я задихнусь тут.
— так, економ повітря.
— ти що божевільна ?
Я збила виклик. Зайшла в під'їзд піднялася на ліфті на потрібний поверх. Зайшла в квартиру.
— ти чого така щаслива, вас здається сьогодні звільнили. — запитала Ніка. 
— та, так Миколу в машині закрила. Більше причин для радості немає 
— що ти зробила? — Марта дивилася на мене великими очима. 
— він ж задихнеться там. — сказала Ніка.
— говорив, що повітря економити буде. 

Шапаренко 

Вона божевільна точно. Хто людей в машині закриває? Може вікно вибити? Потім дівчина мене замість нього вставить. Погана ідея. Що робити? Чую звук машини все таки пожаліла і відкрила. Але ні, це просто Софія приїхала. Стукаю у вікно би вона підійшла.
— Коля? Ти що тут робиш? — здивовано дивилася на мене Софія.
— мене твоя подруга закрила. Запасних ключів не маєш?
— не маю. Вибач, мені потрібно бігти. 
І мій єдиний шанс покинув мене. 

Марічка 

За розмовою ми не помітили, як Софія прийшла.
— ви тут чай попиваєте, а вона там закрила Миколу в машині. — здається, що вона його побачила, а він все їй розказав.
— ми знаємо, Софочка, не парся. Він живий буде. — сказала Марта.
— Він сказав, що буде повітря економити буде, — Так і про це Вероніка не забула. Софія взяла ключі і з вікна відкрила машину.
— що ти зробила? — запитала в Софія я. 
— вона божевільна, а ви чого її підтримуєте? — Софія повинна бути на моєму місці, а не навпаки.
—  я б його в багажнику закрила і викинула в озеро. Те, що зробила Маруся квіточки. — сказала Марта.
— нехай вона мафіозі це в її характері, а ти вроді нормальна, — сказала Софія до Ніки.
— Я не нормальна. Він буде віддуватися за всіх Алексів, Мудриків. Артема ти вибачила звісно.Чи ти хочеш, щоб ми їх пристрелили? До речі чудова ідея.
— кого пристрелити? — як він потрапив у квартиру? 
— вас. Всіх. я спати пізно вже, — відповіла я.
— а я куди? — запитав наречений.
— в вікно. Шапаренко у вікно.
На наступний ранок.
Я прокинулася, що мене хтось обіймав. Спочатку подумала, що це наш кіт, але кіт не такий великий. Це був мій наречений. Фіктивний наречений, якого я ненавиджу. Чорт візьми.
— якого, Шапаренко?
— і тобі доброго ранку, — сказав надто спокійно хлопець.
— що ти тут робиш?
— лежу, сплю. І тобі цього бажаю. Шоста ранку, хто так скоро прокидається?
— йди звідси, —  штовхнула хлопця з свого дивану. І він впав. Я засміялася.
— це не чесно. — пробурмотів хлопець.
— оо, ви вже прокинулися, — заглянула Марта у кімнату.
— хто його сюди впустив?
— сам зайшов. Сказав, що ти його наречена і він має право.
— одразу здала мене. — щось там на підлозі буркотів Микола.
— закрийся, збоченець, — вдарила його по голові подушкою, — а і вийди. Звідси.
— б'ють і виганяють. — ще вдає ображеного.
— Шапаренко!
— все виходжу. — Чоловік вийшов, а я почала збиратися одягла білий топ з білими джинсами зверху накинула рожеву сорочку. Взяла білу сумку та взула білі кросівки. 
— все виходимо, — сказала я, коли зайшла на кухню.
— а снідати? — він ще їсти хоче.
— ти не заслужив на сніданок, Микола. — Ми сіли в машину і виїхали з парковки. Через деякий час Микола вирішив не мовчати.
— Марусю
— що?
— ти віруюча? — що це в нього за запитання такі?
— так
— Христом Богом молю не їби мені мозок.
— ще хто кому їбе. Виходь.
— що?
— ваш пункт призначення, шановний.
— так швидко??!
— виходь, Шапаренко, вже. — Я під'їхала до офісу зайшла в будівлю і Марта розмовляла з Гордієм. 
— доброго ранку, я запізнилася?
— ні, це швидше приїхав. — відповів чоловік років 50-ти.
— нова робота, — подивилася я на подругу.
— Гордій з дружиною хочуть оформити дім свого сина на наступний місяць весілля. і звернулися до нас. Тобто до тебе. — відповіла Марта.
— ви найкращий дизайнер, якого я знаю.
— тоді я б хотіла знати побажання наречених.
— знаю одне, що наречена обожнює рожевий колір. 
— А ваш син?
— мотоперегони.
— сім'я гонщиків, — Цікаво діти Лілі і Дмитра також будуть гонщиками? Навіть не хочу думати про їхніх дітей. Уявити Ліля і Дмитро, як одна людина. Потім ми годину побазікали і Гордій пішов. А я сіла відкрила 3d max  і почала працювати. Попрацювала три години. За комп'ютером.
— як тобі?
—  вау, вау і ще раз вау. Ідеально прекрасно Мія, - на радощах обняла подруга, —  скинь Гордію. 
— А котра година?
— пів третьої , — сказала подруга коли заблокувала свій телефон на котрому дивилася на годину. 

— обід я пропустила.
— не пропустила, — звідкись взявся Микола з пакетом їжі. Цікаво, що там? Він подав мені пакет.
— що там? 
— а ти як думаєш?
— божественна їжа. Картопля фрі з колою. І чорний бургер — це те, що бажала моя душа. Ти найкращий.
— ти ви що?—  і я не стрималась обняла хлопця. 
— пробач. 
— за що? 
— просто так. — Ми разом з Миколою їли за моїм робочим місцем.
— яка романтика. — що колишня наречена мого нареченого тут робить?
— Лорено, ти що тут робиш? — запитав Коля, випередивши мене.
— чула, що Алекс повернувся. Думала, що він тут.
—цей в країні? — найкраще, що може бути. Лорена прийшла і сказала про Алекса саме тоді, коли йшла Марта. Співпадіння? Не думаю.
— так, вчора прилетів. Я думала, що він тут.
— я його знайду швидко. І заставлю за все відповісти. — сказала подруга з люттю.
— я вже тут.. не потрібно нікого шукати.
Всі були в шоці. А я і шоці і в страху. Я багато знаю, і знаю що буде.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍