Читати книгу - "Кантика для Лейбовіца, Уолтер М. Міллер-мол."

А тоді повертався до роботи із наступною вовняною купою, що затуляла від жароти.

На знайдений пілігримом уламок брат Френсіс врешті наткнувся майже випадково. Блукаючи навколо, він перечепився через патичок, який стариган устромив у землю як позначку. І ось він уже стоїть на колінах і розглядає пару карлючок, чітко накреслених на старому уламку: לצ.

Мітки були так ретельно зроблені, що Френсіс одразу зрозумів: це символи, — але поміркувавши над ними кілька хвилин, він так нічого і не второпав. Може, це відьомські знаки? Але ж ні, стариган гукнув йому «Бог у поміч», відьмак би такого не вчинив. Новіцій витягнув уламок з-під жорстви і перекинув його. Купа слабко загуркотіла; маленький камінець поскакав схилом. Френсіс відскочив, щоб уникнути можливого зсуву, але це виявилося тільки секундне зрушення. Одначе там, звідки він дістав пілігримову брилу, тепер зяяла невелика чорна шпарина.

У таких часто хтось живе.

Але цю щілину, здається, настільки тісно затуляв уламок прочанина, що туди і муха б не просунулася, поки послушник його б не перекинув. Та все ж таки він знайшов палицю й обережно засунув її в дірку. Ціпок проникнув туди без перешкод. Коли хлопець це зрозумів, патик зісковзнув усередину і зник, здається, у ще більшій підземній порожнині. Далі було знервоване чекання. Нагору не виповзло нічого.

Юнак знову опустився на коліна й обережно понюхав нору. Не відчувши ні запаху тварини, ні смороду сірки, він скинув камінець в отвір і схилився послухати. Спочатку той цокнув у розколині в кількох футах унизу, а тоді знову покотився, аж раптом ударився об щось металеве і врешті стих десь углибині. Підземна порожнина виявилася розміром як кімната, це стало зрозумілим з луни.

Брат Френсіс невпевнено звівся на ноги і роззирнувся. Здається, все тепер стало інакше. Хіба окрім його супутника-грифа, який ширяв у височіні й останнім часом спостерігав за послушником настільки зацікавлено, що тепер і решта стерв’ятників періодично покидали свої території за обрієм і прилітали на розвідку.

Новіцій обійшов навколо купи ріні, але іншої діри не побачив. Тоді виліз на гірку поруч і глянув на дорогу. Пілігрим уже давно зник із очей. Старий шлях наче вимер, за милю на схід вигулькнув на мить брат Альфред, котрий ішов низьким схилом біля свого скиту у пошуках хмизу. Брат Альфред був глухий, як тетеря. Більше ніхто не потрапляв у поле зору. Френсіс не мав причин волати пробі, але роздуми про можливі результати такого крику (якщо необхідність все ж таки з’явиться) видавалися лише вправлянням у обачності. Добре оглянувши територію, молодик спустився з насипу. Краще поберегти дихання для втечі, ніж витрачати його на галас.

Він хотів закласти нору прочаниновим каменем, як і раніше, та прилеглі уламки трохи змістилися і брила вже не лягала бездоганно на своє місце. Окрім того, прогалина в найвищому ряді його особистого барлогу все ще не була заповнена; стариган мав рацію: і розмір, і форма уламка мали би підійти. Трохи провагавшись через страхи, юнак підняв його і поніс до свого лігва.

Камінь чудово пасував. Хлопець штовхнув кладку, аби перевірити її на міцність. Та втрималася, попри те, що удар спричинив незначний обвал на кілька футів нижче. Хоча новіцій, поки ніс брилу, вже трохи стер напис на ній, знаки все ще чітко вирізнялися і їх можна було скопіювати. Обвугленою паличкою, наче стилосом, брат Френсіс уважно перемалював позначки на інший уламок. Коли пріор Черокі здійснював недільний обхід по місцях усамітнення, то, вірогідно, міг би сказати, чи ці символи щось означали, себто були вони закляттям чи прокляттям. Боятися язичницьких талмудів заборонялось, але новіцію принаймні кортіло дізнатися, що за знак видніється над його нічліжкою, з огляду на вагу кладки, де його накреслили.

Хлопець працював і під час спеки пополудні. Якась частина його мозку постійно нагадувала про нору: цікаву, але водночас і страшну, та про те, як глухо відлунювали десь із-під землі камінці. Він знав, що навколишнє руйновище древнє. Подейкували, ніби ці аномальні кам’яні пагорби поступово руйнувалися завдяки поколінням монахів і випадковим подорожнім, людям, котрі потребували багато каміння, або тим, які шукали за уламками іржавої сталі, розбиваючи величезні частини колон чи плит і видобуваючи звідти древні смужки металу, дивним чином заховані серед скель жителями вже майже забутої світом епохи. Людина чи не повністю стерла обриси споруд, які поголос приписував давнішому періоду, хоча головний будівельник абатства і пишався своєю здатністю розрізняти специфічні риси колишньої забудови. А метал у скелях все ще лишався, треба тільки добре їх подовбати.

Абатство звели із цих же каменів. Після того, як кілька століть люди розбирали місцеві брили, Френсіс сумнівався, що під ними досі можна знайти бодай щось цікаве. І в той же час він раніше ніколи не чув про підвали чи підземні кімнати. Врешті він пригадав розповіді головного будівельника, котрий стверджував, нібито споруди в цій місцевості мурувалися швидко, їм бракувало глибоких підвалин, і загалом їх зводили на пласкій поверхні плит.

Уже завершуючи свій прихисток, брат Френсіс наважився повернутися до діри і взявся роздивлятися її. Хлопець не міг не поділяти переконання пустельника: коли є сховок від сонця, то в ньому хтось уже причаївся. І навіть якщо зараз нора порожня, до світанку туди хтось та й заповзе. З іншого боку, якщо там уже сидів господар, то, на думку юнака, з ним краще знайомитися завидна, ніж уночі. Навколо, здається, виднілися лише сліди новіція, прочанина і вовків.

Хутко вирішивши, він почав розчищати уламки й пісок навколо розколини. За півгодини роботи отвір все ще ніяк не поширшав, але припущення, що він мав би вести в підземну порожнину, підтвердилося. Дві невеличкі брили, наполовину вриті в землю обабіч шпарини, добряче притиснуло масою піску та дрібного каміння; притулившись над шахтою один до одного, камені й самі немовби потрапили у безвихідь.

Коли молодик підважував брилу вправо, сусідня хилилася вліво, і вже їх далі зрушити було неможливо. Все повторювалося, тільки навпаки, коли він штовхав каменюки в протилежному напрямку, проте це не заважало Френсісу борюкатися з уламками й надалі.

Аж раптом важіль вислизнув із руки, миттю телепнув хлопцеві по скроні і зник у раптовому обвалі. Від різкого удару новіцій поточився. Якийсь камінь, зрушений оповзнем, поцілив йому в спину, звалив із ніг і збив дихання. У голові промайнуло, чи не падає він бува в яму, аж тут юнак гепнувся животом на землю і припав до неї. Його оглушив рев каменепаду, який доволі швидко минув.

Засліплений пилом, брат Френсіс