Читати книгу - "Коловрат, Валя Sen"

Після того, як Олексія забрали у в’язницю, Оксана взяла відпустку на роботі й просиділа вдома цілий день намагаючись скласти головоломку з татуюванням докупи. Вона шукала раціональне пояснення. У того злочинця таке саме татуювання, але була якась деталь, яку Оксана не могла ніяк згадати. Щось їй муляло, якась думка кружляла поряд, але ніяк не приходила в голову. Так ні до чого не додумавшись дівчина лягла спати і їй приснилося це кляте татуювання, але воно все-таки відрізнялося від того, що було в Олексія. Вона проснулася о третій годині ночі знаючи відповідь, що не так з татухою. Щоб впевнитися у своїй здогадці, Оксана відкрила інтернет і почала шукати там все про руну «Коловрат». Виявляється є два види цієї руни. Одна називається «посолонь» або Колядник. В ній промінчики направлені вправо, за сонцем. Це те, що набито в Олексія. А є другий вид, де направлення променів вліво, проти сонця. Ця руна називається «протисолонь» або Ладинець. Саме таке тату було у вбивці.

Оксана, знайшовши виправдання коханому, вирішила ще поспати, але була занадто збуджена і не могла себе примусити розслабитися. Тож вона рано встала, зібрала рюкзак для подорожі й поїхала на Лису гору. І ось вона вже зайшла в тунель і шукає вхід до тієї печери, де знайшли трупи.

Раптом позаду себе почула якийсь шурхіт, різко повернулася, направила ліхтар і… нічого не побачила. Мозок пронизала думка, що це щурі, але переборовши бажання втекти звідси, пішла далі. Ось вже з правого боку вона побачила якесь заглиблення в стіні, підійшла ближче, і тут із заглиблення вигулькнула чиясь постать. Оксана направила світло на обличчя людини й скрикнула:

   -Сергій!!! Чому ти тут? – а в голові дівчини вже почала формуватися якась думка, але ще не зовсім ясна

   -Хі-хі-хі… Я знав, що ти прийдеш сюди. Все так, як сказав мій Наставник.

У наляканої Оксани від голосу цього чоловіка знову по шкірі забігали мурашки

   -Чому ви говорили про мене? – але здогад вже сформувався і мозок почав гарячково шукати вихід з жахливої ситуації.

   -Мені потрібна дівчина. Було б ідеально, якби сьогодні була Вальпургієва ніч, і якби ти була незайманою і чистою, але Наставник дозволив скористатися тобою. І можна провести обряд упродовж двадцяти восьми днів від Вальпургієвої ночі. Це місячний цикл. Так сказав мій Наставник. – Сергій розтягнув вуста в божевільній посмішці.

Оксана почала задкувати, потім різко розвернулася і … наштовхнулася на якогось чоловіка. Його обличчя закривав каптур.

Оксана хотіла закричати, але незнайомець однією рукою обхопив тендітну дівчину, а другою притулив вологу ганчірку до її обличчя й Оксана поринула в темінь.

          Дівчина прийшла до тями, відкрила очі й нічого не побачила. Їй було дуже холодно, її били дрижаки, вона руками спробувала визначити, де знаходиться. Вияснила, що лежить на землі в якійсь чи то кам’яній, чи то бетонній печері з нерівними стінами. Стеля була дуже низько і навіть сісти, піднявши голову було неможливо. Необхідно було нахиляти голову. Вона обмацала весь простір, до якого могла дотягтися, перевірила свої кишені, але ні смартфона, ні ліхтаря, ні рюкзака не знайшла. Зрозумівши, що попала в пастку, спробувала визначити в якій стороні вихід і потихеньку поповзла в той бік. Очі трішки призвичаїлися до темноти та стали розрізняти контури стін. Добравшись таким чином до дверей, Оксана спробувала їх штовхнути, але вони не відкривалися. Потім вона подумала, що ці двері відкриваються всередину і почала гадати, чим можна їх потягти до себе, бо ручки не було.

Оксана намагалася думати позитивно. «По-перше» – думала вона – «Я зігрілася, по-друге, біля виходу печера вища. Тут можна стояти трішки зігнувшись. Не знаю, що це мені дає, але я завжди любила, щоб було побільше простору.»

   -Ти жива там? – почула Оксана улесливий і такий жахливий голос

   -Потерпи ще трішки. Ще годинки чотири і я тебе заберу звідси – продовжував говорити Сергій

   -Чому ти сюди прийшов? Я ж тобі сказав чекати біля капища! – сердито заговорив незнайомий голос

   -Там страшенно нудно. Та й почуваю я себе там погано. А тут, біля неї мені краще – заскиглив, як маленький Сергій

   -Стій! – це вже третій голос вклинився в розмову

Оксана почула якийсь шум, незрозумілі викрики, несподівано відкрилися двері та в очі Оксани ударило світло від ліхтаря. Оксана відсахнулася і закрила очі рукою.

   -Не світіть, будь ласка, в очі – благальним тоном проказала дівчина, не розуміючи, хто перед нею

   -Виходьте, не бійтеся. Вже все позаду. Ми їх взяли. Ви ж Оксана? – говорив до неї кремезний чоловік у формі поліції

Оксана, ще не розуміючи до кінця, якої участі уникла пригинаючись вийшла з печери й пішла за поліціянтом.

* * *

          Оксана, Олексій і Роман Васильович сиділи на кухні у квартирі Оксани. На столі стояла надпита пляшка коньяку, три фужери та фруктова тарілка з апельсинами, дольками лимона, яблуками.

   -Ви обіцяли все розповісти про цю справу – сказала Оксана, звертаючись до Романа Васильовича

   -Так, я розповім, а ви розкажете що це за містична історія з Перуном, відьмами й так далі. Але попереджую, що я не вірю у всю цю дурню, але цікаво буде послухати – з глузливою посмішкою сказав слідчий

   -Добре – погодилася дівчина

   -Оксано, Ви повинні подякувати Олексію. Якби не він, то не пили б ми зараз тут коньяку, а їли б пиріжки на ваших поминках. – з властивою його професії грубуватістю сказав Роман Васильович

Далі він повідав таку історію. Наступного ранку після затримання Олексія, хлопець почав просити слідчого, щоб той перевірив, чи з Оксаною все добре. Звичайно слідчий відмовив йому. Тоді Олексій зробив заяву, що Оксана його спільниця і пішла на Лису гору прибирати докази його вини. У Романа Васильовича не було вибору і він був змушений відправити оперативників перевірити цю інформацію. Поки оперативники шукали Оксану вдома, на роботі, а потім і на Лисій горі час спливав і лише ввечері вони зайшли у тунель, де знаходилася Оксана. Там і спіймали злочинців. Сергій Коваленко виявився чоловіком з багатою спадщиною і з психічним відхиленням. А от другий злочинець – це цікава особистість. Психіатр Дмитро Лешків, який шукав одиноких і багатих психічно хворих людей, переконував їх що являється наставником і видурював у них гроші, а також вони переписували своє майно на нього. Слідчий точно знає про одного такого чоловіка, який загинув при невідомих обставинах, і який перерахував перед смертю кругленьку суму грошей цьому Лешківу. Сергій Коваленко рік назад був кремезним чоловіком. Слідчий показав Оксані й Олексію світлину Сергія, яку спеціально взяв зі справи.