Читати книгу - "Тінь корони, RIV"

       Після недовгої дороги, Марієтта поглянула на гарний будинок, зітхнула і зупинилась перед ним. «Ось мій будинок. Я тут живу...» — вказала вона на будівлю, що була дуже схожа на звичайний міський дім. Вони попрощались, і Едріан пішов, а Марієтта почекала, поки він зникне з її поля зору і також пішла далі в сторону замку. Вже темніє, тому люди закінчують всю свою роботу. Раптом Марієтту оточили кілька стражників. «Міледі, це ви? Ви навіть не розумієте, як чудово, що це саме ви»  — промовив очільник патруля. Дівчина злякалась, коли зрозуміла, що патруль шукав її через переживання брата. «Я... я просто...» — почала вона, намагаючись пояснити, але страх і переживання перехопили її. Вона не могла сказати, чому вона тут. Один із стражників зробив крок вперед, з шаною поглядаючи на неї. «Ми проведемо вас до замку, Леді» — промовив чоловік. Марієтта зітхнула, намагаючись знайти слова, аби пояснити, що насправді їй не хотілося йти до замку. Але серце її стискалося від тривоги, і хоча вона не боялася цього шляху, їй було важко вмовити себе сказати щось проти. Вона кивнула і не маючи іншого вибору, дозволила провести себе стражниками, що уважно йшли за нею до самого замку.