Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"

24
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 51
Перейти на сторінку:

— Просто чудово, — я закотила очі, а потім заплющила їх, щоб заспокоїтись.

— Уважнішою бути не намагалися? — мій спокій порушив різкий, трохи грубий голос. Я розплющила очі і переді мною стояв молодий чоловік. На ньому була бежева куртка з чудовою темною плямою на грудях.

— Це вийшло випадково, — я знизила плечима, бо абсолютно не вважала себе винною, — ви теж знали, куди ви йдете. 

Мій погляд зачепився за сміттєвий бак, що був позаду того чоловіка. То ж я впевнено пройшла туди та викинула залишки кави. В моїй планах було просто піти геть та забути про цей інцидент, але той чоловік ніяк не міг вгамуватися, чим страшенно дратував мене.

— Ви навіть не вибачитесь? — його брови зійшлись на переносиці.

— За що? — я розвела руками, — за те, що тут неймовірний натовп і люди, як зомбі, пруть до ковзанки? Що якийсь ідіот штовхнув мене і я не втримала рівновагу? Що знайшла її, зіштовхнувшись з вами? В якому саме місці я маю вибачитись?

— Ви зіпсували мені куртку, — він вказав на пляму, яка починала висихати чи замерзати і від цього ставала виглядати ще гірше.

— Дати вам номер хорошої хімчистки? Впевнена, вони все виправлять.

— Хіба що, як ви оплатите мені таку…хорошу послугу.

— Ще чого, — я відвела голову та закотила очі. Тоді побачила, що стало вже зовсім темно, а додому я знаю шлях лише через той парк.

— То ви будете вибачатися? — чоловік очікуюче схрестив руки на грудях.

Але це не входило у мої плани. Я просто махнула рукою та поспішила назад, бо вже добряче замерзла, а судячи з моїх розрахунків, йти мені було ще досить довго. Сніг починав падати сильніше, неприємно бʼючи в обличчя. На щастя, весь мій шлях назад був освітлений хоч і дуже слабкими, проте частими ліхтарями, навіть в парку. То ж до маєтку я повернулась без проблем. Всередині будинку мене огорнуло таке приємне тепло і запах диму. Мабуть розпалили камін. Я пройшла до вітальні, де сиділи мама, тато та тітка і роздивлялись старі фотографії.

— Регіно, нарешті! — мама плеснула в долоні, — як прогулялась?

— Чудово, — я потерла змерзлі пальці одне до одного та підійшла ближче до них, — виявляється, тут є цивілізація. Навіть більше, ніж я очікувала.

— Ти надто швидко поставила хрест на цьому містечку, — з невеликим докором сказала тітка, — тут точно є на що подивитись в будь-яку пору року.

— Я знаю більш цікаві місця, — я натягнула посмішку і повільно сповзла по спинці крісла. Так, деколи я зовсім не була схожа на «леді», як хотіла цього мама, що навіть фільми дивилась з ідеально рівною спиною.

— А це ми їздили на море…— тато тримав у руках фото та засміявся, — памʼятаєш, як я спіймав медузу, а тобі сказав, що це целофан з водою.

— Памʼятаю. І це було не смішно, — тітка жартома надулась, — я тоді обпекла руку до неї. Мама ледь голову не відірвала, що ми могли зіпсувати нам відпочинок.

— Бачиш, доню, — мама нахилилась до мене і заговорила тихіше, — як приємно проводити час з рідними. Скільки цікавого можна дізнатися. Хіба ж десь інакше може бути тепліша атмосфера?

— Може, — з викликом сказала я. Таке приглушене світло та камін нагадували мені про побачення з одним дуже приємним чоловіком. Він запросив мене до свого пентхаусу, звідки відкривалась неймовірна панорама на вечірнє місто. Це був просто ідеальний вечір. Здається, в того чоловіка були неймовірні плани на нас обох, але мене це не цікавило. З ним я просто розважалась. Була впевнена, що секс з тим чоловіком буде нудним. Тому просто втекла, навіть не залишивши прощальної записки. Я так сильно поринула у свої думки, що й не відразу зрозуміла, що говорять до мене.

— Регіно…— батько суворо поглянув на мене.

— Що? — я сіпнула головою.

— Завтра будуть оголошувати заповіт. Ти мусиш бути присутня.

— Для чого? — я розвела руками, бо й так чудово знала, що нічого не отримаю. Навіщо мене змушувати, не розумію.

— Бо так має бути. Вся сімʼя повинна почути, щоб ні в кого не виникало ніяких запитань.

— Яка сімʼя? — я пирснула сміхом, — ти і тітка. Я і мама. Ось і вся сімʼя. Думаю, ви передасте мені все, правда ж? Хоча, впевнена, передавати буде нíчого.

— Регіно!

— Добраніч, — я відштовхнулась від підлокітників крісла та встала, — не знаю, як ви, а я вже добряче втомилась. До завтра.

1 ... 3 4 5 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обрана бути собою, Ельма Кіраз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"