Читати книгу - "Мявчик та Вогник: Врятувати Великдень, Герцог Фламберг"

Раптом Мявчик помітив, що один з гоблінів, найхитріший і найпідступніший, з маленькими хитрими очима, як у лисиці, намагається втекти з мішком, повним яєць, сховавшись за великим грибом, розміром з маленьку хатинку.

— Гей, ти! Стій, злодюжко! — закричав Мявчик, кидаючись за ним у відчайдушну погоню, наче гепард, що переслідує свою здобич.

Гоблін швидко біг, петляючи між деревами, кущами та скелями, намагаючись вислизнути від переслідування, як слизька змія. Мявчик ледь встигав за ним, відчуваючи, як адреналін кипить у його крові, а лапи починають гудіти від напруги.

— Я тебе зхоплю, маленький злодюжко! — кричав Мявчик, намагаючись наздогнати гобліна і відчуваючи, як його дихання стає все більш важким.

Нарешті, після короткої, але напруженої гонитви, під час якої вони обидва продемонстрували неабиякі спринтерські здібності, Мявчик наздогнав гобліна. Він стрибнув на нього, мов спритний тигр, що атакує свою жертву, і вихопив з його слабких рук мішок з яйцями.

— Віддай! — верескнув гоблін, намагаючись вирвати мішок у Мявчика, але кіт міцно тримав свою здобич.

— Ніколи! — закричав Мявчик, міцно тримаючи здобич у своїх лапах і відчуваючи приємне тепло перемоги.

У цей момент з'явилися Вогник і Муся, поспішаючи на допомогу своєму відважному другові. Вони оточили гобліна з двох боків, не даючи йому жодного шансу на втечу. Вони допомогли Мявчику остаточно перемогти гобліна, який, залишившись без підтримки своїх поплічників, швидко втік, підібгавши хвіст, і забрати мішок з яйцями.

Інші гобліни, побачивши, що їхній товариш переможений, а яйця втрачені, злякалися і розбіглися в різні боки, ховаючись в густих заростях лісу, як таргани, що розбігаються від світла.

— Ура! Ми перемогли! — радісно вигукнув Вогник, підлітаючи до своїх друзів і радісно плескаючи в долоні.

— Так! — підтвердила Муся, перевівши подих після напруженої битви, але в її голосі звучала гордість за своїх друзів. — Ми знову врятували Великдень!

— І я знову можу знайти зручне місце для сидіння на Великдень! — з полегшенням заявила Шапка, нарешті переставши тремтіти і знову ставши самовпевненою.

Але радість їхня була передчасною, як сніг у квітні. Раптом з-за дерев з хижим блиском в очах, наче у вовка, що вистежує свою здобич, вискочив... Великодній Зайчик! Але це був не той милий та пухнастий Зайчик, якого всі знали і любили в Букнеті за його добродушність і любов до моркви. Цей був високий, худорлявий, як жердина, з нахмуреним обличчям, на якому застигла зла гримаса, та злими, палаючими очима, що метали блискавки.

На ньому був одягнений елегантний, але трохи завеликий для його довгої та незграбної фігури, костюм, який сидів на ньому, як на вішалці, а на голові красувався високий циліндр, який надавав йому ще більш зловісного і водночас кумедного вигляду, ніби він зібрався на виставу фокусника-невдахи.

— Дональд! — здивовано вигукнув Мявчик, впізнавши в ньому давнього суперника, підступного і хитрого зайця, з яким вони вже колись стикалися в минулому і який завжди намагався зіпсувати їм свято своїми витівками.

— Саме так, Мявчику! І я - новий володар Великодня! — зловісно засміявся Зайчик, чий голос виявився неприємним та скрипучим, як стара дверна петля, яку давно не змащували. Його сміх був схожий на скрегіт металу об метал, і від нього по спині пробігали мурашки.

— Що ти наробив, Дональде? — обурено запитала Муся, роблячи крок вперед і намагаючись приховати страх у голосі.

— Навіщо тобі наші яйця? Що ти з ними зробив?

— О, у мене на них великі плани, дуже великі! — відповів Дональд, погладжуючи свій циліндр, як злого кота, і хитро підморгуючи одним оком. — З їхньою допомогою я стану наймогутнішим правителем Букнета! Всі будуть танцювати під мою дудку! І ви перші! Ха-ха-ха!

— Не сміши нас, Дональде! — вигукнув Вогник, випускаючи в бік зайця чергову порцію диму, яка, правда, більше нагадувала маленький зелений клубочок, ніж справжнє драконяче полум'я. — Ти просто заздриш, що не ти головний на Великдень!

— Заздрю? Я? Та ніколи! — обурився Дональд, тупнувши довгою лапкою об землю, від чого підскочив маленький камінчик. — Просто ваш Великдень занадто... передбачуваний. Занадто нудний! Занадто прісний, як пересохлий пиріг! Я зроблю його набагато цікавішим! Набагато яскравішим! Набагато... моїм! І ви ще пошкодуєте, що стали на моєму шляху!

І з цими словами Дональд клацнув пальцями, як лиходій у старому фільмі. Гобліни, які до цього ховалися за деревами, вискочили звідти, оточивши героїв щільним кільцем, і зловісно захихотіли, наче зграя гієн, що оточила свою здобич. Їхні зелені обличчя стали ще більш похмурими, а очі заблищали зловісним вогнем.

— Атакуйте! — скомандував Дональд своїм скрипучим голосом, і гобліни з криками, схожими на вереск кажанів, кинулися на друзів. Битва почалася знову, і цього разу вона була набагато складнішою і небезпечнішою, ніж попередня. Гобліни були сильніші та хитріші, ніж раніше, вони діяли злагоджено, наче добре навчена команда, намагаючись оточити героїв з усіх боків і загнати їх у пастку.

— Ой-ой-ой, що ж нам робити? — верещала Шапка, літаючи над полем бою, як перелякана пташка, і намагаючись не потрапити під гарячу руку гоблінів, які стрибали навколо, наче скажені блохи. — Я не підписувалася на таку бійку! Я ж просто хотіла знайти зручне місце для сидіння на Великдень, а не брати участь у цій божевільній колотнечі!

Мявчик, Вогник і Муся мужньо билися, захищаючи один одного від атак гоблінів, але їхні вороги були занадто численними і занадто добре організовані. Здавалося, що сили героїв поступово вичерпуються.

Раптом Дональд, зловтішно посміхаючись, підбіг до мішків з яйцями, які герої так важко повернули, і з диким криком висипав їх на землю. Яйця почали світитися дивним зловісним світлом, яке пульсувало, мов серце темряви, і на очах у здивованих друзів перетворюватися на маленьких монстрів з гострими зубами, кігтями та палаючими червоними очима. Монстри були схожі на маленьких злих дракончиків, і вони клацали зубами, випускаючи злісне шипіння.