Читати книгу - "Шлях крізь Хаос, Катя Губська"

Розділ 4: Лабіринт Хаосу

Лабіринт був темрявою, що поглинала все живе. Кожен крок у його глибинах здавався відлунням у безмежному просторі, кожен поворот стежки приносив відчуття того, що вони потрапили у пастку, із якої немає виходу. Повітря тут було важким, сповненим стародавніми духами, які блукали між каменями. Вони були такими ж забутими, як і це місце, залишаючи по собі тільки відлуння минулого.

— Це місце... воно немов би живе, — пробурмотіла Кассандра, стиснувши свій амулет. Її погляд був розсіяним, враженим магічною силою, що проникала в кожну клітину її тіла. — Я відчуваю, як воно зміщується навколо нас.

   Телемон стиснув свою зброю, дивлячись в темряву. Його інстинкти воїна були насторожені, але навіть його чуття не могли вловити, що саме тут приховувалося. Темні стіни лабіринту здавалися живими. Вони поглинали не лише звук, але й саму реальність навколо, змушуючи кожен крок відчуватися вічним. Кам'яні стіни нерухомо спостерігали за ними, здавалося, ніби вони хочуть щось від них, чекають.

    Діана йшла попереду, її меч був готовий до бою. Хоча йшла вона спокійно, кожен її рух був підготовлений, точний. Діана завжди була напоготові, коли потрібно було діяти швидко. Вона відчувала в собі невідомий потяг до цього місця. Якісь спогади — можливо, з іншого життя — починали з’являтися в її голові. Вона згадала, як її рідні вели легенди про Лабіринт Хаосу і про те, що кожен, хто входить сюди, повинен пройти через випробування і пережити власний кошмар. Її серце билося швидше від тривоги, але вона знала, що не має права відступити. Це було їхнє призначення. Їхнє майбутнє залежало від того, чи подолають вони цю темряву.

— Тільки вперед, — сказала вона голосно, намагаючись вивести своїх друзів з того стану розгубленості, у якому вони перебували.

— Ми можемо пройти через це разом, — промовила Кассандра, її голос був наповнений впевненістю, хоча сама вона не зовсім розуміла, що буде далі.

    Телемон промовчав, але в його очах можна було побачити рішучість. Він давно звик битися з труднощами, і ця подорож не була винятком.

    Залишаючи за собою ще кілька темних поворотів, вони потрапили в величезну залу. Їх оточували стіни з чорного каменю, що мерехтіли стародавніми символами, схожими на величезні леза, вирізьблені на поверхні. Світло їхніх факелів відбивалося від цих символів, створюючи на стінах і на підлозі ряди безкінечних ліній і кіл. Це було місце, яке виглядало так, ніби саме воно розгадувало їхні найглибші страхи.

    І ось, серед цього хаосу, перед ними з’явилася постать — нею був воїн, який здавався частиною самого лабіринту. Важко було сказати, чи він був живим або мертвим, бо його тіло складалося з якоїсь дивної субстанції — між каменем і металом. Це було створіння, яке, здавалося, було народжене для того, щоб охороняти це місце.

   Воїн Ареса був істотою, чиє тіло виглядало як сплав темних металів і живих тіней. Його погляд був пронизливим і холодним, як саме небо в часи бурі. Всі три героя стояли перед ним, готуючись до битви, яка вирішить їхню долю. Лабіринт, де вони опинилися, був не просто місцем, а поле бою, в якому кожен рух мав значення. Кожен їхній крок у темряві був частиною загальної стратегії.

Тіло воїна Ареса здавалось злитим з лабіринтом, так само, як і сам храм, в якому вони опинилися. Це створіння не було просто фізичним — він був заклятим духом, оживленим тінями й вогнем божества війни. З його очей виблискували холодні блискавки, а рука тримала великий щит, який здавався важким, як сама темрява. Він рухався з неймовірною швидкістю, а його рухи були настільки плавними, що здавалось, ніби він зливається з самим лабіринтом.

— Я — охоронець Лабіринту Хаосу, — прогримів його голос, немов самі стіни лабіринту промовляли до них. — Тільки той, хто пройде через мою силу, зможе рухатися далі. В іншому випадку... ви назавжди залишитесь тут.

   Діана відчула, як у неї відбирає дух. Однак вона не могла дозволити собі злякатися. Воїн був істотою, що нагадувала про загибель, однак йому не було місця в їхньому майбутньому. Вона підняла свій меч і звернулася до своїх товаришів:

— Будьте готові. Цей ворог не може нас зупинити.

   Діана першою зробила крок вперед. Меч у її руках був готовий. Вона відчула, як холод каменю під її ногами змушував кожен рух стати більш обережним. Вона знала: цей бій не буде легким, і тут кожен помилковий рух може стати фатальним.

— Будьте готові, — сказала Діана, її голос звучав твердо, але у глибині серця вона відчувала, як починає рватися її внутрішня сила.

   Телемон та Кассандра стояли за нею. Телемон стиснув меч, і його очі мали вигляд мисливця, готового до нападу. Він був готовий знищити цього ворога будь-якою ціною.

    Воїн Ареса не став зволікати. Його рухи були стрімкими, мов удар блискавки. Замість того, щоб прийти на зустріч до своїх супротивників, він раптово вирвався вперед, свистячи своїм величезним мечем. В його ударах було так багато сили, що навіть повітря почало рватися від напруги. Діана відчула, як її серце прискорюється. Вона відскочила вбік, ледь встигаючи ухилитися від смертельного удару.

— Обережно! — закричала Кассандра, відступаючи вбік і намагаючись знайти зачіпку для своїх магічних сил. Вона знала, що вона не воїтелька, але в її руках був амулет, що дозволяв маніпулювати енергією навколишнього світу.

   Телемон зробив крок вперед, його меч різко відсік повітря. Його удари були точними і швидкими. Він викинув серію ударів, намагаючись пробити захист ворога. Але воїн Ареса відповідав йому тим же. Його щит і броня поглинали удари, і кожен новий удар лише посилював його захист.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍