Читати книгу - "Між рядками наших сердець, Ліліт Вайсс"

1.2

Перші Кроки Спільного Шляху

Єва не могла позбутися відчуття, що цей день стане для неї чимось значним. Вона сиділа в кафе і дивилася на Марка, який почав знову малювати. Його рухи були плавними й безтурботними, немов кожен штрих був частиною його особистого світу, до якого Єва тепер потрапила. Вона не знала, чому, але почувала себе частиною цього моменту. Вона не була лише спостерігачем — вона була часткою чогось значного.

"Я часто приходжу сюди, коли потрібно подумати," — сказав Марк, ледь піднявши погляд. "Малювання допомагає мені зрозуміти, що відбувається в моїй голові."

Єва кивнула, відчуваючи, що ці слова знаходять відгук у її душі. Вона теж часто шукала спокій, щоб зрозуміти себе, але, як правило, не могла знайти відповіді. Може, тому вона й полюбила це кафе: тут було якесь особливе відчуття миру, навіть коли навколо нічого не змінювалось.

"Я теж часто відчуваю, що мені треба втекти кудись," — відповіла вона, поглядаючи на його малюнки, що вже почали набувати чіткіших форм. "Це, як мати можливість побачити світ не через очі, а через... інші відчуття."

"Саме так," — підтвердив він. "Малювання дає мені те, чого я не можу отримати з розмов. Воно як мова, яка не потребує слів."

Єва задумалась. Вона зрозуміла, що сама теж шукала свій спосіб виражати себе, але завжди сумнівалася в тому, чи варто ділитися своїми почуттями з іншими. Вона була мовчазною, і часто відчувала, що її внутрішній світ надто складний для того, щоб розповідати про нього. Але зараз, сидячи поруч з Марком, вона відчула, що може бути іншою. Відчула, що її світ — це не щось, що потрібно тримати на відстані. Можливо, саме в цих малюнках, у цих миттєвих контактах, можна знайти щось більше.

В її роздумах на мить відсутні всі звуки навколо. Лише тихі рухи Марка, його пензель, що ковзає по аркушу, та звук чайної ложечки, що ніжно б'ється об чашку. Вона закрила очі, намагаючись затримати цей момент у собі.

"Ти часто малюєш людей," — сказала Єва, після паузи. "Це твоє натхнення, чи щось більше?"

Марк знову підняв погляд, і на його обличчі з'явилася тінь задумливості. Він не одразу відповів, як ніби розмірковував над її словами.

"Мабуть, я малюю людей, тому що вони для мене — найскладніші і найцікавіші. У кожному обличчі можна побачити так багато... але ще більше приховано всередині," — сказав він, ніби намагаючись передати своє розуміння світу. "Я не малюю їх просто так. Я шукаю щось, що приховано за очима."

Єва відчула, як його слова затуманюють їй думки. Вона завжди відчувала, що люди — це більше, ніж те, що можна побачити на поверхні. Але чи мала вона сміливість заглянути глибше, ніж на перший погляд? Можливо, це було те, чого вона завжди боялася — ці складні й заплутані світи, які можуть сховатися за простою зовнішністю.

"Може, ти малюєш мене?" — запитала вона раптом, намагаючись пожартувати, але в її голосі лунала нотка серйозності.

Марк усміхнувся, і на його обличчі виникло дивне вираження, ніби він дійсно подумав над цим питанням.

"Може бути," — сказав він, трохи паузуючи. "Але це потребує часу."

Єва відчула, як її серце невидимо тріпотить. Чому ці прості слова так сильно вразили її? Може, тому, що вона відчувала, що зараз, на цьому етапі, вона ще не готова дізнатися, що саме він може побачити в ній. Їй хотілося бути простою, легкою, без складних масок, але вона знала, що це не завжди виходить.

"Ти говориш, наче ти дійсно бачиш все, що відбувається з людьми," — сказала вона, намагаючись зрозуміти його краще. "І що ти бачиш в мені?"

Марк подивився на неї знову. Цього разу його погляд був м'якший, ніж раніше. Він не поспішав з відповіддю, а наче вбирав кожен момент. "Я бачу, як ти шукаєш щось... як ти намагаєшся зрозуміти себе," — сказав він нарешті. "Це видно, навіть якщо ти не говориш про це."

Єва затримала погляд, не знаючи, чи повинна вона говорити більше, чи мовчати. Але в той момент вона зрозуміла: ці перші кроки спільного шляху лише починаються. Щось більше, ніж просто знайомство, вже було між ними, і це відчуття, як невидима нитка, що тягнеться через увесь їхній світ.

"Можливо, ти правий," — тихо сказала Єва. "Можливо, я намагаюся знайти себе."

І це було більше, ніж просто слова. Це була правда, яку вона нарешті змогла побачити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍