Читати книгу - "Код Буття , Настя Коваленко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я прокинувся не в ліжку.
Першим, що я помітив, була тиша. Але не така, як раніше — не природна, не нічна. Це була мертва, стерильна тиша. Навколо — біле приміщення. Без вікон. Без дверей. Стіни, підлога й стеля зливалися в одне. Поверхня світилась зсередини, наче електронний аркуш.
Я встав. Коли ступив — крок відлунням рознісся в нескінченність.
На стіні переді мною з’явився текст. Сірий, напівпрозорий, як тінь на екрані:
«Процес відновлення реальності запущено…
Стан суб’єкта: нестабільний.
Рекомендовано: скидання пам’яті.
Протокол 0xEYE-OPEN активовано.»
Я не розумів, хто говорить. Але голос, схожий на шепіт електрики, промовив:
— Ти втомився. Тобі потрібно відпочити. Це був просто дивний сон.
— Ні, — відповів я вголос. Хоча не був певен, чи слова прозвучали насправді.
Переді мною з’явилася фігура.
Іра з бухгалтерії. Але не така, як завжди. Надто рівна. Надто симетрична. У неї не кліпали очі. Усі рухи — м’які, обережні, ідеальні.
— Ти прокинувся раніше, ніж слід, — сказала вона.
— Це не ти, — прошепотів я.
— Я — те, що ти хочеш бачити, — відповіла вона. — Повернись назад. Засни.
Раптом її фігура сіпнулась. Смикнулась різко, як пошкоджений кадр у відео. Вона знову посміхнулась. Так само, як учора. Точно так само.
Я почав задкувати.
Тоді на іншій стіні з’явився новий текст:
«Ініціалізація образу «Реальність» не вдалася.
Суб’єкт чинить опір.
Помилка 004: самосвідомість перевищує припустимий рівень.»
Стіни почали розчинятися. Простір колихнувся, наче тканина. У далекому кінці кімнати відчинилися двері. Вони світилися неоном, пульсували, мов серце. Я побіг.
Пробіг повз Іру, що вже не рухалась — застигла, як манекен. Її очі були порожні.
Я вбіг у двері.
Світ зник.
Але страх — залишився.
Бо я зрозумів:
Це був не мій сон.
Це був чийсь код.
І я в ньому — змінна.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Код Буття , Настя Коваленко», після закриття браузера.
