Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

У редакційній статті «Нью-Йорк таймс» писала, що політ пілотованого корабля-супутника – «найбільший подвиг в історії одвічного прагнення людини підкорити сили природи…»

За життя Корольова на його космічних кораблях у космосі побувало ще десять радянських космонавтів, а 18 березня 1965 року О. А. Леонов здійснив вихід людини у відкритий космос.

Продовжуючи розвивати програму пілотованих навколоземних польотів, Корольов приступив до реалізації своїх ідей про розробку довготривалої орбітальної станції. Її прообразом став принципово новий, досконаліший, ніж попередні, космічний корабель «Союз». До складу цього корабля входив побутовий відсік, де космонавти могли б довгий час знаходитися без скафандрів і проводити наукові дослідження. В ході польоту передбачалися також автоматична стиковка на орбіті двох кораблів «Союз» і перехід космонавтів з одного корабля в інший через відкритий космос у скафандрах. На жаль, Сергій Павлович не дожив до першого старту «Союзу», що став реальним втіленням його геніальних ідей.

Для реалізації пілотованих польотів і запусків автоматичних космічних станцій Корольов розробив на базі бойової ракети сімейство досконалих триступінчастих і чотириступінчастих носіїв. Таким чином, його внесок у розвиток вітчизняної і світової пілотованої космонавтики є безсумнівним.

Паралельно з бурхливим розвитком пілотованої космонавтики велися роботи над супутниками наукового, народногосподарського і оборонного призначення. У 1958 році були розроблені і виведені в космос геофізичний супутник, а потім і парні супутники «Електрон» для дослідження радіаційних поясів Землі. Наступного року були створені і запущені три автоматичні космічні апарати до Місяця. Надалі Корольов приступив до розробки досконалішого місячного апарата для його м’якої посадки на поверхню Місяця, фотографування і передачі на Землю місячної панорами.

Сергій Павлович був генератором багатьох неординарних ідей і прародителем видатних конструкторських колективів, що працювали в галузі ракетно-космічної техніки. Можна тільки дивуватися багатогранності його таланту і невичерпній творчій енергії. Наприкінці 1965 року Корольов писав: «Те, що здавалося нездійсненним упродовж століть, що ще вчора було лише відважною мрією, сьогодні стає реальним завданням, а завтра – звершенням. Немає перешкод людській думці!» У той момент Сергій Павлович вже дав згоду на хірургічну операцію на прямій кишці, не підозрюючи, що діагноз «кровоточивий поліп» насправді є запущеною саркомою. Помер він за два тижні, 14 січня 1966 року, на операційному столі московської лікарні – серце не витримало багатогодинного навантаження.

* * *

Легенда про безіменного Головного конструктора радянської ракетної техніки була розвіяна вже наступного дня. З урядового некролога весь світ дізнався про того, хто ховався під ім’ям таємничого «Головного». Урна з прахом С. П. Корольова була урочисто похована в Кремлівській стіні. У 1966 році Академія наук СРСР заснувала золоту медаль імені С. П. Корольова «За видатні заслуги в галузі ракетно-космічної техніки» і іменні стипендії для студентів вищих учбових закладів. У Житомирі, в Москві, на Байконурі, в інших містах були споруджені пам’ятники ученому і створені меморіальні будинки-музеї. Його ім’я носять авіаційний інститут, вулиці багатьох міст, два науково-дослідні судна, високогірний пік на Памірі, перевал на Тянь-Шані, астероїд і гірське утворення на Місяці.

Мечников Ілля Ілліч

(1845—1916)

Видатний зоолог, ембріолог, бактеріолог та імунолог, мікробіолог, патолог, педагог. Лауреат Нобелівської премії

з фізіології і медицини за 1908 рік

У роду Мечникових були відомі державні діячі і навіть сенатори. А ось батько майбутнього ученого, Ілля Іванович, офіцер гвардії, більше цікавився балами та дорогими розвагами, але через банкрутство був вимушений покинути Петербург. Разом з красунею-дружиною Емілією Львівною і чотирма дітьми він виїхав у родову Панасівку, недалеко від Харкова. Тут 15 травня 1845 року і народилася наймолодша дитина в родині, яку назвали Іллюшею.

У 1856 році Ілля поступив у другий клас приватного пансіону «для вихованих дітей» Карла Шульца, а потім в 2-гу харківську гімназію. Навчання давалося легко, і після першого року навчання він був першим по всіх предметах. Правда, понад усе його цікавили природничі науки.

Ще гімназистом Ілля потайки відвідував лекції Харківського університету і одного разу, набравшись сміливості, виклопотав дозвіл у молодого професора І. Щелкова попрацювати в його лабораторії, де і провів свої перші експерименти з фізіології. Закінчивши в 1862 році гімназію із золотою медаллю, Мечников вирішив вивчати структуру клітки у Вюрцбургському університеті, згодом поступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету, а потім три роки займався вивченням ембріології безхребетних у різних частинах Європи: спочатку на острові Гельголанд у Північному морі, потім у лабораторії Р. Лейкарта в Гісені біля Франк фурта.

У 1867 році молодий учений повернувся до Росії, захистив магістерську дисертацію про ембріональний розвиток риб і ракоподібні і був обраний доцентом Новоросійського університету (Одеса). Рік потому, коли його однокашники тільки закінчили університет, він став доктором зоології і продовжив викладання зоології і порівняльної анатомії, але вже в Петербурзькому університеті.

У 1869 році Мечников одружився з Людмилою Василівною Федорович, від щирого серця полюбивши цю скромну жінку. Проте сімейне щастя було недовгим: у Людмили Василівни відкрилися швидкоплинні сухоти. Не допомагало навіть лікування за кордоном. У цей самий період у Іллі Ілліча загострилися відносини з колегами по університету, і він був змушений відправитися працювати ординарним професором зоології в Новоросійський університет (1870—1881 рр.), який, з його відгуків, відрізнявся «надміром неприємних чвар».

У 1873 році Людмила Василівна померла. Це стало великою трагедією для Іллі Ілліча. Навіть нові антропологічні дослідження в калмицьких степах не могли вивести його з важкої депресії. У 1875 році він зблизився з сусідами по будинку – багатодітною сім’єю Білокопитових. Дізнавшись, що одна з дочок, 15-річна Ольга, цікавиться природничими науками, Мечников почав давати їй уроки, а потім вирішив «виростити» з неї майбутню дружину. Відчувши, що батьки почали з підозрою ставитися до його візитів, 30-річний професор поспішив зробити пропозицію. З Ольгою Миколаївною Мечников щасливо прожив до самої смерті. Коли Ольга захворіла на тиф, Ілля Ілліч був настільки засмучений, що прищепив собі це жахливе захворювання. На щастя, обидва залишилися живі.

Поїздка в 1883 році з дружиною і молодшими Бєлокопитовими до Мессіни (Італія) стала для Мечникова зоряною годиною.

Пізніше він згадував: «У Мессіні здійснився перелом у моєму науковому житті. Дотепер зоолог, я відразу зробився патологом». Відкриття, що круто змінило хід його життя, було пов’язане з дослідженнями прозорих личинок морської зірки. Спостерігаючи за ними, учений помітив, як рухомі «блукаючі клітини» оточують і