Читати книгу - "Королева пустелі"

150 миль (240 км) від Бейрута по дорозі на Єрусалим «почалася неймовірна багнюка. Ми продиралися... по коліно в багні, мули падали, віслюки майже тонули, коні вибивалися із сил». Далі її затримала застуда, потім крига. На Ґертруді був паризький хутряний жакет, решта речей лежала у двох маленьких валізах. У Йорданській долині 100-футові (30-метрові) яри, розмиті зливами, стали такими слизькими, що Ґертруда ледь не втратила свого коня. Вона зупинилась у селищі Аль-Сальт за двадцять миль від Мертвого моря, змокла до нитки, і попросилась на ночівлю в один із будинків. «Господар, — писала вона додому, —... його небіж і маленькі сини проявили неабияку гостинність, примусивши мене перепочити й обсушитись, і з цікавістю допомагали, поки я перевзувалася та перевдягала гетри і навіть нижні спідниці, бо я була в багні з ніг до голови».

Ґертруда збиралася ще раз відвідати Джебель-аль-Друз, не вступаючи в контакт з представниками турецької влади, які, ймовірно, не забули, як вона минулого разу вислизнула крізь їхні пальці. Чиновники могли дізнатися про появу англійки й наполягати на військовому ескорті, а це поклало б край її планам подорожувати від одного шейха до іншого й оглядати старовинні пам’ятки у західній Сирії. Ґертруді було цілком достатньо глибокого знання мови. Господар, що надав притулок мандрівниці в Аль-Сальт, дав їй рекомендацію до свого зятя Намуда, заможного купця, що мешкав на схід від Мадеби. Щоб дістатися до нього, їй знадобився б лише один день, при цьому дорога пролягала повз турецькі пости.

Ретельно вивчивши мапу, Намуд показав Ґертруді маршрут до Джебель-аль-Друз в обхід турків. Однак тепер їх затримала неймовірна буря. Як потерпілі з розбитого корабля, група бедуїнів з племені Бені-Сахр і ще троє з племені Шерарат були буквально винесені зливою з їхніх наметів. Вони приєдналися до групи Ґертруди у величезній печері, де жив Намуд зі своїми людьми і двадцятьма трьома коровами. Це були ті самі Бені-Сахри, що переслідували Ґертруду під час її подорожі в Петру, аж поки вона не навчилася завойовувати їхню дружбу й підтримку. Тепер вони зробили її «однією з них»: «Машаллах! Бінт араб!» — вигукували вони: «На все воля Аллаха! Дочка пустелі!».

У пустелі звістки розносяться майже магічним чином. Тепер прибув представник шейха племені Даджа, щоб супроводжувати Ґертруду як охоронець («рафік») під час її чотириденної подорожі друзькими землями. Кутаючись у свій хутряний жакет і курячи єгипетські сигарети, Ґертруда сиділа біля вогнища у сухій печері й спостерігала за нюансами у звичаях трьох племен і складнощами їхньої політики. Подальше розпитування Намуда та представників її супроводу допомогло Ґертруді підсумувати й розсортирувати інформацію. Вона зазначила, що Шерарати, хоч їх і вважають плем’ям нешляхетного походження, продавали найкращих верблюдів в Аравії; що між Шераратами й Бені-Сахрами — кривава ворожнеча; що Бені-Сахри — союзники племені Ховейтат і що обидва племені ворогують з племенами Друз і Бені-Хассан, які, своєю чергою, були союзниками племені Даджа.

Незабаром міс Белл запросив у гості шейх племені Даджа, під час зустрічі з яким Ґертруда була вражена їхніми глибокими знаннями сучасних подій і поезії. Вечірнє пліткування про останні напади («газзу») та розповіді про турецьку окупацію переривалися декламуванням віршів. Сидячи з шейхом Феллахом у його наметі з козячого хутра, з його гаремом, що розташувався за шторою в дальньому кутку, вона стала більше, ніж гостем — рівнею!

«Я продемонструвала своє знання Муаллакат [поезії домагометанського періоду] і три-чотири приклади використання різних слів. Це викликало жвавий інтерес, і ми, схилившись до вогню, читали текст, передаючи його з рук у руки... Я провела прекрасний вечір... розповідаючи про події в Єгипті. Єгипет — це щось на кшталт Обітованої Землі; ви не уявляєте, яке враження справив наш тамтешній уряд на східну спільноту».

Наступного дня провідник з племені Даджа допоміг Ґертруді дістатися табору племені Бені-Хассан, де на групу чекало глибоке розчарування: вони саме пропустили «газзу» — спільний набіг п’яти сотень вояків племен Бені-Сахр і Ховейтат, під час якого захопили дві тисячі голів худоби й чимало наметів. «Я неймовірно шкодую, — писала Ґертруда, — що вони не почекали зі своїм набігом до сьогодні, щоб я могла на це подивитись». Тим часом настало Свято жертвоприношення (Курбан-Байрам). Ґертруда ухилилася від ритуального різання трьох верблюдів, але приєдналася до світанкової стрілянини. «На їхнє прохання я взяла скромну участь у цій розвазі, пострілявши зі свого револьвера — це було вперше і, сподіваюся, востаннє, коли я його використала».

Суворий зруйнований палац у Сальхаді, місті, збудованому з чорної лави на південному схилі вулкану, компенсував розвагу, яку вони пропустили в таборі Бені-Хассан. Вечеряючи в день приїзду, Ґертруда почула, як з темряви долинали дивні співи й стрілянина. Вийшовши з намету, вона побачила вогонь на вежі палацу. Вечерю довелося відкласти, щоб піднятися схилом гори й потрапити в саму гущину «газзу» — відплату за набіг Бені-Сахрів, у результаті якого у Друзів захопили п’ять тисяч голів овець. Вона так описувала сцену:

«Завтра Друзи в кількості 2000 вершників вирушають, щоб відбити назад своє майно й убити всіх чоловіків, жінок і дітей з племені Бені-Сахр, що трапляться їм на шляху. Вогнище було сигналом усім навколо. Нагорі ми побачили групу Друзів, чоловіків і юнаків, що стояли колом і співали ритуальну пісню. Усі були озброєні, більшість мала оголені мечі».

Зачарована, Ґертруда підійшла ближче, щоб послухати слова воєнної пісні:

«О великий Боже! На них! На них!» Потім півдюжини з них зайшли у коло, кожен трусив або списом, або оголеним мечем перед обличчями тих, хто стояв навколо. «Ти — істинний чоловік? Ти — герой?»... — мечі тремтіли й виблискували в місячному сяйві. Потім кілька з них підійшли до мене й привітали: «Мир тобі! — сказали вони, — Англійці й Друзи — один народ!». Я сказала: «Слава Господу! Ми теж нація борців».

«А якби ви чули ту пісню, ви повірили б, що нема більшої насолоди у світі, ніж піти й убити свого ворога».

Церемонія завершилася стрімким спуском по схилу гори. Ґертруда, захоплена загальною гарячкою, побігла разом з усіма. У долині вона зупинилася, пропустила вояків уперед і ще кілька хвилин постояла, прислуховуючись, перш ніж повернутись у свій намет. Вона була першою жінкою, яка побувала в місцині Сафех, диких землях, що в той час потерпали від набігів племен і з півночі, і з півдня. Решту дороги Ґертруда проїхала озброєна до зубів.

І без того погана погода погіршилась іще більше. Скоро караван мандрівниці вже продирався по глибокому снігу у