Читати книгу - "Бібліотека душ"

192
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 106
Перейти на сторінку:
жив.

Як його взагалі сюди занесло?

А ще більша інтрига полягала в тому, звідки цей чоловік знав мого діда чи про нього. Бо певна річ, що саме його Шарон мав на увазі, коли казав, що Бентам шукав старого чоловіка, який умів розмовляти з порожняками. Можливо, мій дід познайомився з Бентамом під час війни, після того, як покинув дім пані Сапсан, але до того, як подався в Америку. То був визначальний період його життя, про який він вкрай рідко згадував, а щоб детально розповідати — то взагалі ніколи. Попри все, що я дізнався про діда за останні кілька місяців, він усе ще багато в чому залишався для мене загадкою. А тепер, після його смерті, засмучено подумав я, то й поготів залишиться.

Я вбрався в одяг, який дав мені Бентам, стильні на вигляд блакитну сорочку та сірий вовняний светр і прості чорні штани. Усе сіло на мені ідеально, так, наче вони знали, що я сюди завітаю. Коли я вже взувався в коричневі шкіряні оксфорди, у двері постукала Емма.

— Як ти там?

Я відчинив двері, й мені в очі вибухнула жовта барва. Емма здавалася дуже нещасною у надзвичайно пишній сукні канаркового кольору з рукавами-пуфами й пишним подолом до п’ят.

Вона зітхнула.

— Запевняю тебе, це було найменше зі швацьких лих.

— Ти схожа на Великого Птаха[7], — виходячи за нею з ванної, сказав я. — А я — на містера Роджерса[8]. Жорстокий дядько цей Бентам.

Жодного з моїх порiвнянь вона не зрозуміла. Пропустивши їх повз вуха, підійшла до вікна й визирнула надвір.

— Так. Добре.

— Що добре?

— Цей карниз. Він завширшки з Корнуол, і скрізь є за що вхопитися. Тут безпечніше, ніж на шведській стінці.

— А чому нам важлива ширина карниза? — спитав я, теж підходячи до вікна.

— Бо у коридорі чатує Шарон, тому через нього ми вийти не зможемо.

Вряди-годи в мене складалося таке враження, що багато розмов зі мною Емма веде у своїй голові і мене в них не посвячує. А потім дратується через те, що я не розумію, коли вона мені нарешті повідомляє якісь деталі. Її розум працював так швидко, що час від часу випереджав сам себе.

— Нам нікуди не можна йти, — нагадав я. — Ми маємо познайомитися з Бентамом.

— І познайомимося, але хай мені грець, якщо я проведу наступну годину, б’ючи байдики в цій кімнаті. Святий пан Бентам — вигнанець, який живе в Диявольському Акрі, а це означає, що, швидше за все, він небезпечний покидьок з брудним минулим. Я хочу оглянути його будинок. Побачимо, що ми знайдемо. Ми швидко, туди й назад, ніхто й не помітить, що нас нема. Слово честі.

— А, чудово, таємна спецоперація. Ми якраз відповідно вбрані.

— Дуже смішно.

На мені були туфлі з твердими підошвами, кожен крок у яких нагадував удар молотком, Емма була в сукні, жовтішій за знак «небезпечно!». До того ж я тільки недавно знайшов у собі сили стояти рівно на ногах. І все ж я погодився. Надто часто виявлялося, що вона має рацію в такі моменти, тож я звик довіряти її інтуїції.

— Якщо нас помітять — так і буде, — сказала вона. — Цей дядько сто років чекав зустрічі з тобою. Не вижене ж він нас через те, що ми пішли на невеличку екскурсію.

Відчинивши вікно, вона вибралася на карниз. Я обережно висунув голову. Ми були на два поверхи вище порожньої вулиці в «добрій» частині Диявольського Акра. Я впізнав дровітню: за нею ми ховалися, коли Шарон виходив з порожньої на вигляд крамниці. Прямо перед нами був офіс юридичної контори «Мандей, Дайсон і Страйп». Такої фірми, звісно, не існувало. То була просто вивіска, під якою ховався таємний вхід у будинок Бентама.

Емма простягнула мені руку.

— Я знаю, що ти не фанат висоти, але я не дам тобі впасти.

Після того, як мене тримав над річкою окропу порожняк, ця маленька висота здавалася не такою вже й страшною. До того ж Емма мала рацію — карниз був широкий, і з кам’яної кладки то тут, то там стирчали декоративні виступи й морди гаргулій, за які зручно було хапатися руками. Я виліз, надійно взявся за стіну і маленькими кроками рушив слідом за нею.

Коли карниз повернув за ріг і ми відчули впевненість у тому, що йдемо паралельно до коридору, а значить, Шарон нас побачити не може, ми спробували відчинити вікно.

Замкнено. Ми почовгали далі й поторсали наступну раму, але вона теж була замкнена — як і третє, четверте і п’яте вікна.

— У нас закінчуються вікна, — зауважив я. — Що, як жодне з них не відчиниться?

— Оце наступне відчиниться, — відповіла Емма.

— А звідки ти знаєш?

— Я екстрасенс. — І з цими словами вона вдарила в шибку ногою. Розбите скло полетіло в кімнату і задзеленчало вниз фасадом будинку.

— Ні, ти мародер, — сказав я.

Емма широко мені всміхнулася і долонею проштовхнула в кімнату кілька останніх гострих уламків, що досі стирчали в рамі.

Вона ступила в отвір. Я (трохи неохоче) зайшов за нею в темну печероподібну кімнату. Нам довелося чекати, коли зір адаптується до темряви. Єдине світло проникало з вікна, яке ми щойно розбили. І в цьому мізерному освітленні проступив край гобсеківського раю. Дерев’яні ящики й коробки хиткими стосами здіймались аж під стелю, а прохід між ними лишався зовсім вузенький.

— У мене таке відчуття, що Бентам не любить викидати непотріб, — відзначила Емма.

У відповідь я вибухнув автоматною чергою чхання — тричі поспіль. У повітрі плавала пилюка. Емма побажала мені здоров’я і запалила в долоні вогник, а потім піднесла його до найближчого ящика. На ньому був напис Rm. AM-157.

— Як думаєш, що в них? — спитав я.

— Щоб дізнатися, потрібен ломик, — відповіла Емма. — Вони міцні.

— Я думав, ти екстрасенс.

Вона скорчила мені міну.

Оскільки ломика в нас не було, ми ризикнули піти вглиб кімнати. Вікно з кволим світлом лишилося позаду, і Емма мусила свій вогник збільшити. Вузький коридорчик між язиками вів крізь аркові двері в іншу кімнату, таку саму темну і майже таку саму захаращену. Та тільки замість ящиків там було повно громіздких предметів, укритих білими чохлами від пилу. Емма вже хотіла здерти один з них, але я вчасно спіймав її за руку.

— Що таке? — роздратовано спитала вона.

— Під ним може виявитися щось жахливе.

— Так отож. — І вона зірвала чохол, збуривши цілий циклон пилюки.

Коли курява розсіялася, ми побачили

1 ... 39 40 41 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бібліотека душ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бібліотека душ"