Читати книгу - "Знамення Долі"

нього падало світло. Фіона тут же нахилилася до мене, спершись долонею об мою руку. Я відшукав хороший кольоровий знімок, де я, Люк і Джулія, і ще подружка Люка по імені Гейл сиділи на пляжі.

Раптом я відчув, як рука Фіони міцніше стиснула мою руку. Вона швидко, майже судорожно зітхнула.

— Що трапилося? — Занепокоєно спитав я. — Ти впізнала його?

Вона занадто поспішно похитала головою.

— Ні, — сказала вона. — Я ніколи раніше його не бачила.

— З тебе зовсім нікудишня обманщиця, тітонько. Хто це?

— Я не знаю, — відрізала вона.

— Кинь! Ти мені трохи руку не зламала, коли побачила його.

— Не треба на мене тиснути, — відповіла сухо Фіона.

— Але ж мова йде про моє життя!

— Думаю, що далеко не тільки твоє.

— Тим більше! Отже?

— Облишмо поки цю тему.

— Боюся, що я не можу собі цього дозволити. Я змушений. Я наполягаю.

Вона повернулася до мене обличчям і витягнула обидві руки вперед, немов ставлячи між нами перепону. З-під її нігтів з красивим манікюром почав підніматися дим.

Фракір запульсував. Це означало, що Фіона досить перелякана, щоб прикластися до моєї шкури, якщо справа дійде до цього.

Я зробив охороняючий жест і вирішив відступити.

— Гаразд, залишимо це пусте заняття і повернемося додому.

Вона клацнула пальцями, і дим вивітрився у вікно. Вона витягла з кишені колоду Карт і довгим нігтем висунула амберський Козир.

— Але рано і пізно, я повинен буду дізнатися, — додав я.

— Пізніше, — відповіла Фіона, і перед нами розпростерся Амбер.

Що мені завжди подобалося в Фіоні, так це те, що вона ніколи не намагалася приховувати свої почуття.

Я простягнув руку і вимкнув світло в кабіні. У наступний момент ми вже були вдома.

8

Підозрюю, що мої думки під час похорону нічим від самих пересічних не відрізнялися. Вони були абсолютно типові.

Подібно Блюму з «Уліса» я зазвичай в таки моменти думаю про самі мирські речах. У проміжках мої думки вільно блукають.

Біля південного підніжжя Колвіра на широкій береговій смузі стоїть невелика каплиця Єдинорога. Таких маленьких храмів у королівстві кілька, і вони встановлені на тих місцях, де люди бачили Єдинорога.

Ця каплиця особливо добре підходила для останнього притулку Каїна.

Як і Жерар, він одного разу висловив бажання покоїтися в одній з морських печер біля підніжжя гори обличчям до хвиль простору моря, по якому так часто ходив під вітрилом. Одна така печера була для нього приготовлена, і після церемонії він туди буде переміщений.

Був вітряний, туманний, солоний ранок і всього кілька вітрильників рухалося в західному напрямку приблизно в половині милі від нас.

Теоретично службу мав би вести Рендом, оскільки корона автоматично робила його і вищим жерцем, але, прочитавши першу і заключну главу на Успіння Принца з Книги Єдинорога, він передав кермо правління процедурою Жерару, оскільки у Жерара з Каїном були самі кращі відносини в родині.

Гучний голос Жерара наповнював невелику кам'яне будівлю, поки він читав довгі уривки, що стосуються моря і мінливості. Кажуть, що Книгу написав сам Дворкін ще у дні його світлого розуму.

Не знаю, мене тоді тут не було.

Кажуть також, що всі ми — нащадки Дворкіна і Єдинорога, що викликає до життя досить незвичайні картини в уяві. Але в будь-якій справі витоки мають тенденції заглиблюватися в далечінь світу.

Хто знає?

Адже мене тоді тут не було.

— І все повертається в море, — продовжував читати Жерар.

Я озирнувся по сторонах.

Крім членів сім'ї, присутні приблизно людей двадцять-тридцять, в основному — знать міста, кілька торговців, з якими Каїн підтримував дружні стосунки, представники королівств з найближчих дотичних Відображень, де Каїн проводив час як офіційно, у справах, так і приватним порядком, і звичайно, Вінта Бейль.

Зліва від мене стояв Біл, який виявив бажання бути присутнім. Праворуч знаходився Мартін.

Не було ні Фіони, ні Блейза. Блейз послався на рану і вибачився за те, що не зможе бути присутнім. Фіона ж просто зникла. Сьогодні вранці Ренді не вдалося її виявити. У середині служби Джуліан подався перевіряти охорону вздовж дороги, бо хтось справедливо вказав, що штовханина в такому скупченні людей вельми вигідна можливому вбивці. Всюди були розставлені єгері Джуліана з короткими мечами, луками і стрілами.

Час від часу долинав гавкіт однієї з його гончих, якій майже негайно відповідали кілька інших — річ сумна і чомусь виводяча з рівноваги.

Хвилі, вітер і роздуми про тлінність всього існуючого…

Куди ж вона зникла? Злякалася пастки? Чи це було пов'язано з минулою ніччю? І Бенедикт… Він прислав співчуття і жаль, згадав раптову термінову справу, що не дала йому можливості бути присутнім особисто.

Льювілла просто не з'явилася, і через Карту зв'язатися з нею не могли.

Флора стояла попереду ліворуч від мене.

Вона знала, що траур їй до лиця. Можливо, я несправедливий до неї, але мені здалося, що вона більше нетерпляча, ніж замислена.

По завершенні служби ми ланцюжком вийшли назовні. Чотири моряки несли труну Каїна. Ми оформилися в процесію, яка повинна була привести нас до печери і саркофагу Каїна.

Нас наздогнало відділення солдатів Джуліана, які повинні були послужити нам збройним ескортом.

Поки ми крокували вперед, Білл раптом підштовхнув мене в бік і вказав кивком голови вгору, на Колвір. Я подивився туди, куди він вказував і виявив фігуру в чорному плащі з насунутим капюшоном, що стояла на скельному виступі. Білл нахилився до мене, і тепер я міг розчути крізь музику труб і струн його голос.

— Це теж частина церемонії? — Запитав він.

— Мені, у всякому разі, про це нічого не відомо, — відповів я.

Чимось мені не сподобалася позиція, зайнята цим типом. Я просунувся в голову процесії.

Через хвилину чи дві ми повинні були опинитися точно під чорною фігурою.

Я порівнявся з Рендома і поклав руку йому на плече. Коли він озирнувся, я вказав на кам'яний виступ.

Рендом зупинився і вдивився, примружившись.

Обличчя його потемніло, а права рука піднялася до Каменя Правосуддя, який він носив на грудях під час самих.

Миттєво піднявся вітер.

— Зупиніться! — Прогримів голос Рендома. — Зупинити процесію! Всім залишатися на місцях!

У цей момент чорна постать заворушилася. Він немов теж придивлявся до Рендома. У небі над Колвіром, немов у кінотрюці, на наших очах утворилася хмара і прийнялася рости і згущуватися.

Під долоні Рендома зблиснуло багряне світло. Людина в чорному плащі раптом підвела голову, блискавично засунула руку під плащ, частку миті потому рука з'явилася, здійснюючи швидкий обертальний