Читати книгу - "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"

був на мості, голку позад себе кинув. Їде, нитку тримає у руці, той міст зразу забирає за собою. А баба думала, що міст залишиться, та й разом зі ступою залетіла в море і втопилася.

Щасливо перебрався хлопець на другий бік і приїхав до свого пана.

Почули брати, що Вилупок привіз когута, і ще більше злість почала їх мучити. Пішов один з них до пана:

– Хвалився брат, – каже він, – ніби таку скрипку бачив, якої в цілому світі нема: хто почує її – чоловік, звір чи птах, – усі танцюють.

Ще й не відпочив добре Вилупок з дороги, а вже кличе його пан.

– Збирайся, – каже, – в дорогу, і привези мені ту скрипку, що в цілому світі такої нема і хто почує її гру – чоловік, звір чи птах, – усі танцюють. Як не дістанеш – голова на палю.

Прийшов Вилупок до лошака сумний-пресумний.

– Чого сумуєш, побратиме? – питає лошак.

– Та брати набрехали панові про скрипку, про яку я й не чув. Пан наказав дістати йому цю скрипку.

– Не сумуй! – каже лошак. – Скажи панові, хай дає торбу грошей.

Дав пан торбу грошей, і поїхав Вилупок на своєму лошакові чарівну скрипку здобувати. Їде він, їде, минає села й міста, ліси й гори і доїхав до моря.

Сказав лошак:

– Тепер зайди до крамниці й купи льняного повісма та смоли.

Купив хлопець, що треба, полотняним мостом переїхали море, а тоді лошак і каже:

– Облий мене смолою і обліпи повісмом.

Зробив хлопець, як наказав лошак, і далі їде. Доїхав до хатини – без вікон ще й на курячій лапці. Входить Вилупок туди, а в ній старезна-престарезна баба.

– А чого ти, шинку, хочеш? – прошипіла стара.

– Бабусю, голубко, дозвольте мені переночувати у вашій хатині, – проситься хлопець.

– Лягай на припічку під комином, – каже баба.

Ліг він, попробував, як буде спатися, а через якийсь час виходить надвір.

– Ти куди? – питає стара.

– Піду, бабусю, коневі їсти дам.

– Йди, лише швидко, бо чаш шпати.

Приходить він до лошака, а той каже:

– Скрипка в баби під головою. Коли почуєш, що перший сон зламав стару, тихенько всувай руку й з-під подушки витягай скрипку. Але неси її в одній руці, а смичок у другій, аби не доторкнутись, бо тоді скрипка заграє, баба прокинеться й перетворить тебе у звіра.

Ліг він, чекає, чекає, аж чує – баба захропла. Тихенько запхав руку під подушку, добув скрипку. Тоді її в одну руку, а в другу смичок і тихенько вийшов. Сів він на коня – і гайда до моря.

Але зболіла рука, хотів перейняти скрипку й смичок з руки в руку, смичок доторкнувся до струн, і скрипка заграла. Тої ж миті прокинулася баба, сіла на віник і погналася за Вилупком. Доганяє вона їх, намагається схопити за вуздечку, а кінь відхилив голову. Баба схопилася за повісмо, а воно в руках залишилося. Так баба хапалася не раз, і поки доїхали до моря, цілого коня обскубла. А на море Вилупок кинув сувій полотна, виїхав на міст, кинув голку, баба за ним – і втопилася.

Приїхав Вилупок із чарівною скрипкою до пана, а брати як побачили це, то ще більше злість взяла їх.

– Бачите, пане, який наш брат дивний, – кажуть. – Він ще хвалився, ніби знає таку царівну, що красуня над усіма красунями й мудра над усіма мудрими.

Пан як почув про таке, то й відпочити Вилупкові не дав.

– Ти хвалився, – каже, – ніби знаєш найкрасивішу й наймудрішу царівну. Або ти мені її здобудеш, або загинеш.

Пішов хлопець до лошака сумний-пресумний.

– Чого сумуєш? – питає лошак.

– Як мені не сумувати, коли брати набрехали панові, що я можу привезти ту царівну, що найкраща й наймудріша на світі.

– Це вже біда, – каже лошак. – Але якось буде. Іди скажи панові, хай дає торбу грошей.

Дав пан торбу грошей, і вибрався Вилупок у путь, їде він, їде, доїхав до крамниці, що коло моря, а лошак каже:

– Іди й купи столик, два крісла, люстро, капелюх півбілий-півчорний, сукню піврожеву-півжовту і великі чоботи – щоб один був синій, а другий червоний.

Купив усе хлопець, що лошак сказав, поїхав, куди поніс лошак – до старої порохнявої верби з величезним дуплом.

– Постав столика, на столик люстро, біля стола два крісла, сукню повісь на одне крісло, чоботи положи на друге.

Підготував усе Вилупок, а лошак порадив йому, що далі робити, й пішов пастися.

Заліз Вилупок у дупло. Бачить – русалки купаються. Викупалися, причесалися, а одна каже:

– Сестриці, дивіться, що на березі!

Вийшли вони на берег, обходять усе, оглядають, а найкраща і наймудріша захотіла поміряти людське вбрання. Одягла сукню – ніяк не підходить. Спереду – один колір, а ззаду – інший. Крутилась, крутилась перед дзеркалом – нічого не може зрозуміти. Одягла капелюшок – не підходить. Почала вона в дзеркалі чоботи приміряти. Гарно, але чоботи різні. Роззула вона один чобіт, а тоді обидві ноги в один запхала й почала стрибати. Коли обернулася спиною до верби, Вилупок з дупла вискочив і зловив її.

Інші русалки повтікали, а вона плаче й проситься:

– Що хочеш тобі дам, будеш володарем морів – лише відпусти.

– Ні, ти вже моя, – каже Вилупок, – а я твій. Поїдеш зі мною.

Поїхали до крамниці, купили їй таке вбрання, яке хотіла, сіли на лошака і рушили до пана. Дорогою поклялися, що ні він її, ні вона його не зрадить.

Приїхали, а пан уже вибігає назустріч.

– Тут, пане, царівна, – каже Вилупок, – але не знаю, як буде, бо я її привіз для себе.

Розсердився пан, а дівчина каже:

– Не буду я твоя, пане, бо ми вже поклялися.

Не знає пан, що й робити, а брати Вилупка лиш те й думають, як би погубити брата. Радять панові:

– Треба його викупати перед весіллям у киплячому кобилячому молоці.

Наказав пан усіх кобил подоїти, молоко скип'ятити. Як сказали Вилупкові, що він мусить у тому молоці викупатися, він і подумав: «Тут мені вже кінець!»

Пішов із лошаком попрощатися, а кінь радить:

– Роздягнись і скажи, що ти мене сьогодні не бачив і хочеш, аби я поблагословив тебе на купання. Слуги введуть мене, я дмухну на котел, а тоді можеш стрибати.

Закипіло в котлі молоко, пан і наказує:

– Стрибай!

– Виконував я твою волю, пане, то виконай і ти мою: введи коня, най благословить мене на купання.

Звелів пан привести коня.

– Поблагослови мій купіль, дорогий конику, – просить Вилупок.

Кінь дмухнув