Читати книгу - "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"

вони, – кажуть, – зробили міст аж сюди.

– Певно, моя жінка, – каже царевич.

Виходить його баба-послужанка та й каже:

– Царевичу! Десь та не десь та така яблунька є – срібне яблучко, золоте яблучко. Як удариться яблучко об яблучко, то так, як в органи грають.

Той собачка як побіжить, вислухавши це, викопав ту яблуньку, приніс додому й посадив коло вікна. Приїхав царевич туди – аж нема яблуньки: збрехала баба.

Їдуть знов чумаки. Та вдова й просить їх до себе.

– Зайдіть, – каже, – чумаченьки, до мене наїстись і напитися і на моє диво подивитися; а хто питатиме, то й людям розкажете.

Наїлись вони, напились і поїхали через той міст, а собачка за ними побіг. Переїхали вони міст. Стрічає їх царевич.

– Ви, братці, далеко їжджали; яке диво видали, скажіть і мені.

– Е, – кажуть, – ми бачили диво! Наверх Лебедина поставила горниці вдова; а в тієї вдови та три сини: один песинський, другий жабинський, а третій сухинський. Золота яблунька біля віконця росте – золоте яблучко, срібне яблучко; як удариться яблучко об яблучко, то так, як в органи грають.

Вийшла баба-послужанка та й каже:

– Царевичу! Десь та не десь та такий кабан є – іклами оре, ушима сіє, хвостом волочить, за ним дощ мочить, позад його жнеться і в копи кладеться, і готове в клуню везуть.

Собачка почув, побіг по свого брата сухинського, узяв брата, пішли піймали того кабана, привели додому. Покіль царевич поїхав, то вони вже й прикували його. Поїхав царевич – нема кабана: збрехала баба.

Їдуть ізнов чумаки. Та вдова знов їх просить:

– Заїдьте наїстись, напитися та й на моє диво подивитися. Хто спитає, то й людям похвалитеся.

Вони заїхали, наїлись, напились; проводжає вона й каже:

– Їдьте цим мостом; вам ніякої пригоди не буде, і ви доїдете, куди вам треба.

Їдуть вони, а собачка за ними біжить.

Стрічає їх цар:

– А що, – каже, – братці, ви далеко їжджали; яке диво видали, скажіть і мені.

– Е, – кажуть, – ми бачили диво! Ще такого дива ніхто не бачив. Наверх Лебедина та побудувала горниці вдова; а в тієї вдови та три сини: один песинський, другий жабинський, а третій сухинський. Золота яблунька біля віконечка росте – срібне яблучко, золоте яблучко; як удариться яблучко об яблучко, то так, як в органи грають. Такий кабан стоїть, що іклами оре, ушима сіє, хвостом волочить, за ним дощ мочить, а позаду жнеться і в копи кладеться, і готове в клуню возять. Там, – каже, – так багато скирт стоїть! Скільки ми по світу їздили, та ще не бачили так багато хліба, як там.

Виходить із хати баба-послужанка й каже:

– Царевичу! Десь та не десь та така криничка є, а в тій криниці та три сини золотокучеряві. Якби ви, царевичу, поїхали та собі їх дістали.

Той собачка почув та побіг додому, забрав своїх братів та й побіг до криниці. Прибігли вони до криниці, сів жабинський під лядою, а песинський і сухинський зробили яблучко з льоду – та й качаються. От із криниці й вискакують три хлопчики тілом біленькі, личеньком рум'яненькі й золоті кучерики в'ються; а жабинський – ліп! та й зачепив лядою – ті золотокучерики й остались. Забрали вони тих золотокучериків за руки й повели їх до матері. Привели додому – мати зраділа, як побачила й пізнала їх. Поїхав царевич – уже не застав: обдурила проклята баба.

Їдуть знов чумаки. Та вдова й каже їм:

– Заїдьте до мене, чумаченьки, наїстись і напитися і на моє диво подивитися. Хто спитає, то й людям розкажете.

Наїлись вони, напились і поїхали через той міст. Аж стрічає їх царевич і питає.

– Ви, братці, далеко їжджали; яке диво видали, скажіть і мені.

– Е, – кажуть, – ми бачили диво, так диво! Скільки не їздили, скільки ми не ходили, а ще такого дива ніде не бачили. Наверх Лебедина поставила горниці вдова; а в тієї вдови є три сини: один песинський, другий жабинський, третій сухинський, і коло хати стоїть яблунька – срібненьке яблучко, золоте яблучко; як ударить яблучко об яблучко, то так, як в органи грають. Стоїть кабан на ланцюзі, іклами оре, вухами сіє, хвостом волочить, за ним дощ мочить, а позаду жнеться і в копи кладеться, готове в клуню возять. Привели від кринички трьох золотокучерявих синів, тілом біленьких, личком рум'яненьких…

– Ах, – каже царевич, – це ж моя жінка.

Виходить баба, а він і каже:

– Почім би ти, бабо, знала, якби ти їх не ховала в криницю? Песинських, жабинських, сухинських моїй жінці попідкидала.

Бачить баба вже тоді, що не обдурить царевича, та й каже:

– Правда, царевичу!

Загадав той царевич, щоб ту бабу прив'язали до коня та й пустили в поле, а сам поїхав через той міст до своєї жінки та там і живе.

Словничок рідковживаних слів

Ади – дивись.

Айбо – або.

Берлин – карета.

Бисаги – подвійна торба, сакви.

Білявчата – хустинки.

Верітка – рядно.

Гачі – штани.

Гейби – наче, немов.

Гуня – верхня одежа.

Днесь – нині.

Забанувати – засумувати, зажуритися.

Заґудзувати – зав'язати.

Звідатися – дознаватися.

Кавалок – шматок.

Камізелька – жилетка.

Кочія – карета.

Крисаня – капелюх, бриль.

Ланці – ланцюги.

Леґінь – парубок.

Лючар – болото.

Манджати – поспішати.

Най – хай.

Нич – нічого.

Ногавиці – штани.

Нужа – воші.

Опалка – торба, кошик.

Пражити – смажити.

Рихтувати – готувати.

Рундук – ґанок.

Сарака – нещасний.

Слуп – стовп.

Тайстра – торбина.

Умлівіч – як оком кліпнути.

Хусти – білизна.

Цебро – діжка.

Цоркотало – цоркотушка.

Черес – шкіряний пояс

Примітки

1

мамалиґа.

2

підручний.

3

багор або тичка з залізним гаком.

4

хата.

5

стегно.