Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Читати книгу - "Празький цвинтар [без ілюстрацій]"

193
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 122
Перейти на сторінку:
Симоніні, чоловік розповів йому про свій надзвичайно кумедний чин: він був піротехніком при Бурбонах, але не як військовий, а радше, знаючись на кустарному виробництві, стеріг і завідував пороховим складом неподалік. Гарібальдійці повиганяли звідти бурбонських вояків, конфіскувавши порох і запаси, та, аби не знищувати увесь каземат, залишили Нінуццо наглядачем, поклавши йому платню військового інтенданта. І він наглядав, очікуючи на накази й нудьгуючи, плекаючи ненависть до окупантів з Півночі, ностальгічно згадуючи про часи короля й мріючи про заколоти та повстання.

— Я б міг ще пів-Палермо підняти, якби захотів, — шепотів він Симоніні, щойно второпавши, що той теж не на боці п'ємонтців. Більше того, зауваживши здивування чоловіка, Нінуццо розповів, що узурпатори й гадки не мають, що під пороховим складом є печера, де повнісінько пороху, гранат та іншого військового приладдя. Їх треба зберегти до реваншу, який незабаром здійсниться, позаяк, аби ускладнити життя п'ємонтським загарбникам, у горах уже збирається повстанська армія.

Під час розповіді чоловікові пласкі риси обличчя й тьмяні очі мало-помалу ставали майже привабливими. Якось Нінуццо навіть повів Симоніні до свого каземату й, повернувшись після перевірки своїх схованок, показав йому сіруваті гранули на долоні.

— Ох, превелебний отче, — казав він, — немає нічого кращого за високоякісний порох. Дивіться, який колір сірий, як шиферина, й він не кришиться, якщо його придушиш пальцем. Якби ви мали аркуш паперу, я б поклав на нього ось цей порох, підпалив, він би згорів, не зачепивши папірця. Колись його виготовляли з сімдесяти п'яти часток селітри, дванадцяти часток вугілля й дванадцяти часток сірки, а потім перейшли на порох в англійських пропорціях, як його називають, — п'ятнадцять часток вугілля, десять часток сірки, й отак програєш війни, бо твої гармати не стріляють. Зараз ми, піротехніки (на жаль чи дяка Богові, нас лишилось небагато), кладемо замість селітри нітронатрит, а то вже зовсім інша справа.

— Кращий?

— Найкращий. Ось дивіться, падре, зараз виготовляють одну вибухівку на день, і одна гірша за іншу. Якось один королівський офіцер (звісно, справжній) удавав великого знайка, радячи мені використовувати найновіший винахід — пірогліцерин. Не знав-бо, що він використовується лише для детонації, а отже, його надзвичайно складно детонувати, тож треба було б стати поруч і гепнути молотком, але тоді злетиш у повітря раніше за ядро. Послухайте, якщо ви надумаєте висадити когось у повітря, немає кращого засобу, як старий порох. Поза тим, це ще й надзвичайне видовище.

Майстер Нінуццо видавався таким вдоволеним, ніби на всім білім світі не існувало нічого кращого. Спочатку Симоніні не зважив на ці його вигадки. Та пізніше, у січні, він знову про них згадав.

Власне, вивчаючи можливості заволодіти бухгалтерією експедиції, Симоніні казав собі: або ж ці рахунки зараз знаходяться у Палермо, або ж знову тут з'являться, коли Ньєво повернеться з Півночі. А потім він муситиме відправити їх до Турина морем. Отож немає сенсу ходити за ним по п'ятах удень і вночі, тим паче, що документи заховано до сейфа, до якого я не дістанусь, а як і дістанусь, то все одно не відчиню. А якщо таки дістанусь і відчиню, зчиниться скандал, Ньєво розповість усім, що папери зникли, й у крадіжці можуть звинуватити моїх туринських роботодавців. Або ж усе пройде тихо, якщо я заскочу Ньєво зненацька з рахунками у руці й всаджу йому ножа у спину. Такий мрець, як Ньєво — це завжди дуже дітклива штука. «Треба, щоб журнали здиміли», — так сказали у Турині. Одначе разом з документами має здиміти й сам Ньєво, та ще й так, що на тлі його зникнення (яке має, звісно, бути цілком випадковим і природним) зникнення паперів стало б другорядним. Отже вчинити підпал чи висадити у повітря інтендантський штаб? Надто кидається в очі. Значить, немає іншого варіанта, як прибрати Ньєво, папери й усе, що має до нього стосунок, коли він знову пливтиме з Палермо до Турина. Коли йдуть на дно п'ятдесят чи шістдесят душ, нікому й на думку не спаде, що метою були чотири аркуші чернеток.

Це, звісно, фантастична й смілива думка, але, здається, Симоніні ставав не лише старшим, але й мудрішим, і тепер уже був не час для дрібних забавок з кількома університетськими друзяками.

Він уже пізнав війну, звик до смерті, на щастя, чужої, й жваво був зацікавлений у тому, щоб не скінчити у фортецях, про які йому казав Неґрі ді Сенфрон.

Певна річ, що над цим задумом Симоніні мусив помізкувати не один день, тим паче, що все одно не мав іншої справи. Тим часом за смачними сніданками він питався поради у майстра Нінуццо.

— Маестро Нінуццо, ви, мабуть, спитаєте, чому я тут, а я відповім вам, що я прибув за наказом Святого Отця, прагнучи відновлення правління нашого суверена, короля обох Сицилій.

— Отче, я до ваших послуг, скажіть, що я маю робити?

— Отже, у день, який я поки напевне не знаю, з Палермо на континент відпливе пароплав. На його борту у сейфі лежатимуть накази й плани, завдяки яким авторитет нашого Святого Отця буде навіки зруйновано, а короля — знеславлено. Так-от, цей пароплав має затонути раніше, ніж прибуде до Турина, й жодна ані душа, ані річ не повинні вціліти.

— Як раку ногу одірвать, падре. Для цього використовують найновішу розробку, яку, якщо я не помиляюсь, вигадали американці. «Вугільна торпеда». Це бомба, яка нагадує купу вугілля. Ховаєш це вугілля поміж копалин, якими будуть топити на кораблі, а щойно торпеда опиниться у грубі, розігрівшись до потрібної температури, вона спричиняє вибух.

— Непогано. Але цю купу вугілля треба відправити у грубу в потрібний момент. Не варто, щоб корабель вибухнув раніше чи пізніше, ніж треба, тобто він не має злетіти в повітря невдовзі після відплиття чи майже перед самісіньким прибуттям, аби це не сталося привселюдно. Вибух має статися на півдорозі, подалі від непотрібних очей.

— Це найважче. Адже підкупити кочегара ми не зможемо, позаяк саме він стане першою жертвою, отже, доведеться розраховувати точний час, коли вугілля покладуть у грубу. А тут нам і чаклунка не зарадить…

— І що ж тепер робити?

— Тепер, любий отче, треба знову скористатися засобом, який неодмінно спрацьовує: барильцем з порохом, до якого приєднано гарненький бікфордів шнур.

— Але хто ж погодиться запалити шнур, знаючи, що його звинуватять у вчиненні вибуху?

— Ніхто, окрім професіоналів, яких, дякувати Богові чи на превеликий жаль, лишилось небагато. Знавець уміє визначати необхідну довжину шнура. Колись їх робили із солом'яної стерні, наповненої чорним порохом, чи із сірчаним ґнотом, або з мотузки, просякнутої

1 ... 39 40 41 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Празький цвинтар [без ілюстрацій]», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Празький цвинтар [без ілюстрацій]"