Читати книгу - "Нескінченна історія"

слухав мене. Що ж, саме в цю мить Ніщо зусібіч оточило місто. Тобто ти попався - і пропав.

- То загинемо разом, - мовив Атрею.

- Що правда, то правда, - відповів Ґморк, - ми загине­мо разом, але ж не однаково, мій маленький наївний хлоп­че. Бо я помру раніше - іще до того, як сюди добереться Ніщо, тебе ж воно поглине. А це дуже різні речі. Бо якщо хтось помирає раніше, його історія тої ж миті добігає кінця, натомість твоя історія ще довго триватиме, але вже як бре­хня. Чуєш? Ти станеш брехнею.

- Чому ти такий злий? - запитав Атрею.

- Ви мали свій світ, - похмуро відказав Ґморк, - а я ні.

- Яке в тебе було завдання?

Ґморк, який до цієї миті все ще намагався сидіти пря­мо, раптом сповз і розпластався на землі. Було видно, як вичерпуються його останні сили. Тепер його голос нагаду­вав ядушне хрипіння.

- Ті, кому я служу, ті, які вирішили знищити Фанта­зію, виявили, що їхній план опинився під загрозою зриву. Вони довідалися, що Дитинна Царівна вислала гінця, ве­ликого героя, - і скидалося на те, що він таки дійсно зуміє привести у світ Фантазії людську дитину. Цього героя тре­ба було своєчасно вбити. Тож ті, кому я служу, послали ме­не йому навздогін. Колись я чимало находився Фантазією і непогано її знав, тому відразу натрапив на слід цього героя; я йшов за ним день і ніч, поволі його наздоганяючи; я йшов за ним через край Сасафраніїв, проминувши храм у пралісі

Муамату, через Совиний Ліс, через Болота Смутку, через Мертві Гори, але в якийсь момент - це сталося коло Великої Безодні, недалеко від Йґрамулевої павутини - я збився зі сліду: героя наче вітром здуло. Що ж, я й далі його шукав, бо десь же він мусив бути, але - ніде нічого. Дотепер я так і не знаю, куди він тоді зник. Ось так я і опинився у цьому місті. Шкода, що я не зміг виконати своє завдання. Одначе і він не виконав своє. Дивися, Фантазія гине! До речі, цього героя звали Атрею.

Ґморк підняв голову. Хлопець зробив крок назад і ви­простався.

- Це я, - мовив він. - Атрею - це я.

Виснаженим, худим тілом вовкулаки струснула страш­на судома, що повторювалася і ставала дедалі сильнішою. А тоді з пащі перевертня вирвався напівхрип, напівкашель. За мить він зробився ще голоснішим і хрипкішим і нарешті перейшов у болісне гарчання, що дріботно відлунювало, відбиваючись від стін спорожнілих кам’яниць. Перевер­тень реготав!

То був страхітливий, незрівнянно жаский звук.

Ні до, ані після того Атрею ніколи не чув нічого подіб­ного.

А тоді зненацька все закінчилося. Ґморк сконав.

Атрею довго стояв у якомусь заціпенінні. Врешті-решт підійшов до мертвого вовкулаки та, сам не знаючи чому, схилився над ним і торкнувся рукою настовбурченої чорної шерсті. Тої ж таки миті блискавичним, як думка, рухом Ґморкові щелепи зімкнулися: він вгризся зубами в ногу Атрею. Навіть після смерті зло жило в ньому і було могут­нім.

Атрею відчайдушно намагався якось вивільнитися з вовкулакової пащеки. Усе дарма. Велетенські зубиська пе­ревертня засіли в тілі Атрею, ніби гігантські сталеві цвяхи.

Хлопець упав на брудну долівку біля вже мертвого покру- ча.

А тим часом нестримно і безшелесно, легко долаючи високі чорні мури, які оточували місто, зусібіч насувалося Ніщо.

X.

ПОЛІТ ДО ВЕЖІ ЗІ СЛОНОВОЇ КОСТІ

Гої ж таки миті, коли Атрею проминув струхлявілу міську браму і ввійшов у Місто-Примару, власне тоді, коли він зробив свої перші кроки кривими міськими вуличками в мандрівці, що так фатально закінчилася на брудному зад­ньому подвір’ї, - отож, якраз у цю хвилину щастедракон Фухур запримітив щось вкрай дивне.

Весь цей час він не покидав шукати свого маленького друга і пана. Щоби краще бачити, Фухур піднявся дуже високо, аж понад хмари, і крізь прогалини в імлі уважно вдивлявся в місцевість. Куди не глянь, скрізь було тільки безкрає море; воно поступово вгамовувалося після несамо­витої бурі, що збурила його до найглибших глибин. Знена­цька Фухур побачив удалині щось геть незрозуміле: здава­лося, золотий промінь світла пронизував морські води - і то спалахував, то пригасав, то спалахував, то пригасав. Але найбільше вражало Фухура те, що промінь цей, здавалося, спрямований просто на нього, на Фухура. Він помчав у той бік. Одначе долетівши до місця, де палахкотів промінь, щастедракон побачив, що промінь цей виходить із найгли­бших глибин, а може, навіть із морського дна.

Щастедракони. як відомо, - створіння стихій повітря і вогню. Вода є для них стихією не тільки ворожою, а й небе­зпечною... У воді щастедракон може просто-напросто згас­нути, як вогник, або задихнутися, тому що ці істоти вдиха­ють повітря усім своїм тілом, тобто шкірою - стома тисяча­ми перламутрових лусочок. Та й поживою для щастедрако- нів є тільки повітря і тепло, ніякої іншої їм не треба. Однак без повітря і тепла вони жити не можуть.

Отож Фухур розгубився. Він не знав, що там, у глибині, так дивно світиться і зблискує і чи має воно хоч якийсь сто­сунок до Атрею.

Усе ж таки він не став гаяти час на вагання і роздуми. А тому злетів так високо, як тільки міг, притис лапи до тулу­ба, виструнчився і сторчголов кинувся у воду. Здійнялися височезні бризки, вода шугонула вгору і розсипалася фон­таном. Від страхітливого зудару з водою Фухур мало не знепритомнів, та все ж примусив себе розплющити свої ру­біново-червоні очі. Тепер блискучий предмет, що випромі­нював світло, був уже зовсім близько, але все ще занадто глибоко, приблизно на відстані подвійної довжини його ті­ла. Вода обтікала щастедракона, його тіло було всуціль вкрите, неначе перлинами, пухирцями повітря; приблизно такі ж пухирці повітря можна побачити у посудині з водою за мить до того, як вона закипить. Але сам щастедракон скрижанів і страшенно знесилів. Зібравши останні сили, він пірнув ще глибше - і тільки тепер побачив, звідки вихо­дить промінь. Річ ця нарешті опинилася зовсім поруч, так що він зміг до неї дотягнутися. То було Сяйво! За якимсь неймовірно щасливим збігом обставин Клейнод зачепився за гілку корала, що виріс на підводній скелі. Бо якби не це, Сяйво поглинула б морська безодня.

Фухур відчепив Сяйво і одягнув його собі на шию, що­би, бува, не загубити, бо відчував, що ось-ось знепритомніє. А коли щастедракон нарешті прийшов до тями, то спершу ніяк не міг зрозуміти, що сталося. Він побачив, що знову летить у піднебессі над морем, і страшенно здивувався.