Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"

а богині моря Гевьон закидає: Мовчала б ти, Гевьон, бо нині згадаю, як ти оганьбилась: гарний хлопчина тобі дав намисто, а ти його пестила[41].

Дружина Одина Фрігг також чує на свою адресу, що має вдачу жадати мужів, а богиня любові Фрейя — що віддалася кожному з присутніх асів і альвів. На думку Локі, Фрейя до всього не приховує своїх проблем із газами:

Мовчала б ти, Фрейє, відьмо, замішана в блуді великім, з братом твоïм, богом прегарним, заскочили Фрейю — перділа від страху.

Добрі слова випадає почути також богові погоди Ньорду й богові війни Тюру, якому Локі зізнається, що його дружина народила від нього сина. У барі Локі одразу приструнчили б. Але це ніщо порівняно з гнівом богів. Вони зв’язали Локі й обливали його обличчя зміїною отрутою. Тоді його хапали такі сильні корчі, що вся земля здригалася. Виклична п’яна поведінка Локі призвела, згідно з міфом, до страшного землетрусу!

В «Едді» вживання пива поважають, але надмірне п’ян­ство не вітається. У християнській традиції сп’яніння майже завжди вважають підступами нечистого.

Пити по-богословському

Якщо, на думку Маркса, релігія була опіумом для народу, то сотні років тому алкоголь був релігією для священиків. Ченці зробили неабиякий внесок в алкогольну індустрію. Вони покращили ігристі вина, винайшовши корок для пляшки, завдяки якому вони могли краще зберігати вина, і, певне, були першими, хто, підвищивши вміст спирту, виготовив херес і поширив мистецтво дистиляції всією Європою. Назви монастирів на боках пляшок досі нагадують про той час, коли церква мала монопольне право на виготовлення алкоголю. На сатиричній ілюстрації до книжки ХІІІ століття репрезентовано уявлення бенедиктинців про монаха у винному погребі, який допиває вино, що лишається у ківшику, після того як він наливає монахам їхню денну дозу. Зображені ченці, звеселілі та розповнілі, валяються біля пивної бочки349.

Чернече пияцтво має давню традицію. Не виникало сумнівів, що потрібні були правила, які регламентували б чернечий вільний час. Ґільда, монах і історик, що жив у V столітті, визначав ступінь сп’яніння за набряком язика і вимовою. Якщо монах, випивши, мимрив так, що не міг читати псалми, як покарання його залишали без вечері. Століття потому вигадали інше правило, в якому взяли до уваги людські вади. Святий Давид запровадив накладання єпитимії, а саме відлучення від читання псалмів на 15 днів, якщо монах п’янів через незнання, 40 днів, якщо через недбальство, і 120 днів, якщо монах шукав сп’яніння навмисно350.

Місіонер Колумбан, що жив у VII столітті, розробив суворі правила для монастиря, що його він заснував на Боденському озері. Якщо священик був настільки п’яним, що не міг читати псалми, його відлучали від служіння на 12 днів. Якщо монах був настільки п’яним, що блював, на нього накладали єпитимію терміном 30 днів. Якщо ж священик був настільки п’яним, що блював гостіями[42], його відлучали від служіння на 90 днів. У правилах монастиря Анже, складених у Х столітті, сказано: якщо монаха знудить на обідній стіл, на нього буде накладено єпитимію на 30 днів. Священик буде відлучений від служіння на 10 днів довше351.

Святий Бенедикт з Нурсії був чоловіком, який знав міру. Коли він у 529 році заснував монастир у Монте-Кассіно і Бенедиктинський чин, то склав правила, де визначив міру вина: «Кожна людина отримала від Бога дар, кожна свій. Тому ми з підозрою ставимося до того, що інші визначають для нас міру вживання їжі та напоїв. Але, попри це, ми віримо, особливо беручи до уваги потреби наших слабших братів, що півчаші вина в день буде достатньо для кожного. А ті, кого Бог наділив даром цілковитої стриманості, нехай знають, що на них чекає особлива нагорода…»

Як уважав святий Бенедикт, краще вдовольнятися невеликою кількістю вина, аніж жадібно пити воду. Та схоже, що святий Бенедикт і сам не вірив, що та «особлива нагорода», про яку він згадував, була значно спокусливішою, ніж півчаші вина, тому й застерігав монахів від нарікань на міру вина і закликав молитись Богу.

Сумніви Бенедикта були небезпідставні. У деяких монастирях пиво, згідно з монастирськими правилами, можна було пити щодня. Протягом дня монахи їли сім разів і випивали п’ять пивних мірок. Не дивно, що в медичних школах, таких як Салерно, багато обговорювали недуги ченців і черниць, які були спричинені переї­данням і перепиванням352. У ХІІІ столітті стали обмежувати денну дозу вина для монахів. В одному з бургундських монастирів це нововведення викликало глибокий сум, оскільки в день тепер можна було випити лише чотири літри вина353.

Єпископ міста Турне приймає десятину пива від короля

Також поведінка церковників зазнала коригування. На організованому в Росії в 1551 році церковному соборі російських священиків вичитували дошкульними словами: «Є ченці та священики, які розважаються тим, що ведуть веселе життя і роз’їжджають по селах для втіхи — в усіх монастирях ігумени і ченці п’ють, а священики напиваються до нестями. Заради Бога, добре подумайте про ці скандали»354.

Звичайно, церковні очільники пообіцяли втрутитися. Не дивно, що в тестах Рабле «пити по-богословському» означає напитися до нестями. Рабле знав, про що писав, він бо був раніше монахом. Зрозуміло, що сторонські теологи намагалися заборонити тексти Рабле, але нічого з цього не вийшло.

Фінам теж відомо, що означає «пити по-богословському». Розповідають, як один священик на ім’я Генрих Петрі напоїв своїх парафіян міцним алкоголем і відправив їх побити свого колегу, який претендував на його місце. У ХVІІ столітті ситуація лише погіршилася. Дружина ленсмана