Читати книгу - "В тіні янгола смерті"

class="book">Никодима не було вже кілька хвилин.

— От погань уперта! — буркнув Андрій.

— Щось довго Никодима немає. — Колій з тривогою глянув на Андрія. — Заснув, чи що?

Час ішов. Козаки, що пірнали після водяника, вже по кілька разів піднімалися на поверхню вхопити повітря, а водяника все не було.

Козаки на березі вже помітно хвилювалися. І ось над водою нарешті показалася голова Никодима. Усі полегшено зітхнули.

— Одна готова! — крикнув він і швидко поплив до берега, тягнучи за собою цілих вісім мотузок. — Гайда тягти!

До Никодима підбігло відразу два десятки козаків і вхопилися за мотузки. Козацькі м’язи напружилися, козацькі жили здулися. Найважчим було відірвати чайку від мулистого дна.

— Раз!.. Два!.. Тягни!

І чайка піддалася.

А Никодим уже зник під водою з новою в’язкою мотузок.

— Спритний, шельма! — захоплено вигукнув дебелий козарлюга Павло Бузина. — Чому ще й досі з бородою і патлами?.. Адже справжній запорожець!

— Тимчасово приписаний до нашого куреня, — відповів Бородавка, — просто охочий до бою мужик. Визвався йти на Синоп.

— Диви! — крикнув Бузина. — Уже й назад пливе!

Чайки одна за іншою з’являлися на березі. Робота кипіла, й усі дивувалися з Никодима та хвалили його на всі лади, але до тих похвал водяник ставився з байдуже і лише зрідка посміхався козакам.

Ось уже вся коса була зайнята витягнутими з води чайками. Під обід, як і передбачав Никодим, справді здійнявся сильний вітер.

— Це добре, — сказав Бородавка, — чайки швидше просохнуть.

Потрудившись, козаки порозлягалися прямо на піску відпочити від важкої роботи. Никодим теж приліг і з цікавістю почав роздивлятися козацькі чайки. Раптом над однією з них водяник побачив сріблясте світло, що наче зависло в повітрі. Водяник потер очі. У світлі вимальовувалася постать жінки — тієї самої, яку він бачив у снах на Інгульці, але цього разу обриси її були чіткішими. Від подиву водяник аж рота розкрив і стусонув ліктем під бік Колія.

— Іване, диви, онде! Жінка! — вигукнув він.

Колій подивився, куди вказав водяник, але нічого не побачив.

— Допірнався, — розсміявся козак. — Вже баби ввижаються!

Видиво відразу зникло, і водяник кволо посміхнувся:

— А то і правда, допірнався!

Незабаром козаки посідали в дуби і відправилися на Січ, де кашовари вже готували саламаху, різали сало й цибулю, словом, накривали обід.

Їли козаки завжди багато і ситно, і за столом Никодим показав себе з найкращої сторони, уплітаючи кашу дерев’яною ложкою так, що аж за вухами лящало.

— От так кацап! — захоплювалися козаки. — Відразу видно: свій чоловік!

— А ти серйозний плавець, Никодиме, — сказав Бузина, який і сам був неабияким плавцем: перепливав Дніпро туди і назад без відпочинку. — Давай хто швидше на той берег і назад?

Андрій ледь не подавився і відклав ложку.

— Ставлю червінець! — продовжив Бузина.

Никодим глянув з-під лоба на Сивого й Бородавку. Андрій розсміявся, а Степан лише знизав плечима.

— Гроші зайві муляють? — посміхнувшись, сказав Никодим Бузині.

— То ти приймаєш виклик, бісів сину, чи ні?! — наполягав Павло.

Никодим встав і витер руки об шаровари.

— Ну давай.

— І це на повний шлунок, — буркнув Бородавка. — Дурний ти, Павле!

Увесь Уманський курінь повалив на берег, а за ним і багато козаків з інших куренів. Побачивши, що Никодим і Бузина роздягаються, чимало козаків і собі вирішили помірятися силами з непереможним Бузиною і кацапом Никодимом, слава про якого, як про вмілого плавця, вже прокотилася по всій Січі.

Видовище мало бути цікавим. На все це вийшов подивитися і кошовий.

Бажаючих позмагатися зібралося чоловік із тридцять.

— Пішов! — крикнув Бородавка, і козаки стрибнули у воду. Никодим же якусь мить іще постояв на березі, окинув суперників пильним оком і лише потім пірнув.

Бузина був справді чудовим плавцем і швидко вирвався вперед. Никодим наздогнав його і поплив поруч.

— Хороший козак! — крикнув він Бузині, і, на повному ходу перевернувшись пузом догори, обігнав Бузину під загальний регіт козаків що з’юрмилися на березі. Потім голосно крикнув:

— Сомове око!

І пірнув, показавши зад.

Козаки на березі покотилися від сміху.

А далі, перевернувшись на спину, напоказ виставив сором.

— Німецький поплавок!

Козаки на березі знову похапалися за животи. Бузина, на відміну від решти плавців, не набагато відстав від водяника,