Читати книгу - "Вітер часу"

що зброї при чоловіках не було, вони кажуть, що хотіли вам запропонувати роботу, але у тих, що були в під’їзді, відібрали кастет і металевий прут, обмотаний еластичним бинтом. Син же Бориславського сказав, що цих двох він не знає, вони зупинили його на вулиці і попросили підвезти за гроші, та почекати, поки вони поговорять з потрібною їм людиною. Його відпустили під підписку, але не він, майор, а слідчий прокуратури.

Наступного дня в кабінет Андрія Володимировича заглянув Бориславський.

– Так, у тебе досить тісно, – сказав він, – поміркуємо, може, знайдемо кабінет ліпше, директор обіцяв нам надати приміщення на четвертому поверсі.

Андрій Володимирович промовчав, чекаючи подальшого. Бориславський узяв стілець и сів до столу.

– Я узнав про вчорашню подію, треба ж було такому статися! Казав я йому, не саджай в машину, кого попало. Розумієш, він купив машину за кредит, тепер треба заробляти гроші. Ось і втрапив в неприємну історію. Сподіваюсь, ти розумієш, що він проти тебе нічого не має?

– І я сподіваюсь, – сказав Андрій Володимирович.

– Правильно, ти ж розумна людина. Знаєш, як добре я до тебе ставлюсь.

– Як і я до тебе, – зауважив Андрій Володимирович.

Бориславський підозріло подивився на нього.

– Знаєш що, – сказав він, – давай сьогодні увечері підемо до ресторану, я запрошую. Мені б хотілось, аби син сам вибачився перед тобою.

– Це не обов’язково, – відповів Андрій Володимирович. – Вибач, не можу. Мене викликають до слідчого, – несподівано для себе сказав він.

Бориславський змінився в обличчі.

– Розумію, – відповів він, – давай іншим разом. Вибач, до мене мають прийти.

Після цього поспіхом вийшов.

Андрій Володимирович як у воду дивився. Прийшовши додому, він узнав від дружини, що йому принесли повістку до прокуратури, за яку вона розписалась. Тільки йти потрібно завтра вранці, а не сьогодні.

ЖУЧОК

Прокуратура знаходилась на останньому поверсі старого триповерхового будинку, на перших двох поверхах розміщались інші державні установи. В кімнаті слідчого, до якого запросили Андрія Володимировича, обстановка була спартанською: простий письмовий стіл, два стільці і металевий сейф на два відділення, на вікнах – грати. Ті, хто сюди приходив, почували себе незатишно, немов у чистилищі, за яким вже було пекло. Але старший слідчий, якого Андрій Володимирович бачив у майора Шевцова, зустрів його привітно.

– Ми вже знайомі, – сказав він, – називайте мене Іваном Михайловичем.

Андрій Володимирович кивнув і сів на стілець біля столу.

– Скажіть, будь ласка, які у вас стосунки з професором Бориславським? – спитав слідчий.

– Якими можуть бути стосунки? Звичайні. Працюю у відділі, яким завідує Бориславський.

– Ну, може бути якісь особисті, наприклад, він вам колись свиню підклав, або ви йому?

– Ні, раніше ми в одному відділі не працювали. У мене був свій, та потім його ліквідували, а нас приєднали до відділу Бориславського.

– А чому ліквідували?

– Спитайте у директора інституту, каже, що грошей на наш відділ не вистачає, не маємо договорів з виробництвом, бо саме виробництво скоротилось.

– Може на цьому ґрунті у вас з ним зіпсувались стосунки? Я хочу зрозуміти для чого його син замовив, щоб вас побили.

– А що, це він замовив?

– Так кажуть ті двоє, яких міліція затримала у під’їзді вашого будинку. Вони ніби не збирались вас вбивати, а тільки проучити, щоб ви не ставили комусь палиці у колеса.

– Ми з Бориславським, можна сказати, недолюблюємо один одного, але не більше. Я йому ніколи не заважав, а він мені не сприяв. Я навіть намагався уникнути конфлікту з ним, відмовився робити експертизу родовища, коли узнав, що там вже задіяний Бориславський.

– Але ж ви не радили голові правління банку «Кворум» фінансувати розробку родовища?

– Не радив, навіть навпаки, доводив, що це родовище непромислове. Не хотів, щоб він погорів.

– Може в цьому конфлікт?

– Але ж я нічого не робив, коли він сказав, що, незважаючи на мої слова, він буде фінансувати роботи.

– Кредит на роботи на підставі акта експертизи Бориславського був вже отриманий, нічого іншого голові правління не залишалось.

– То їхні справи, як хочуть, так і роблять.

– Ось і зробили. Віктор Іванович мертвий, депутат ходить до нас на допити, голова правління банку втік, а вас хотіли побити. Ще і 60 мільйонів гривень невідомо куди поділись.

Андрій Володимирович потиснув плечима.

– А що каже депутат? – спитав він.

– Каже, що він ні при чому. Доручив Віктору Івановичу підібрати родовище дефіцитної сировини, яке можна експлуатувати і отримати прибуток. Тому порадили звернутися до вас, але ви перебували за кордоном. Тоді він звернувся до Бориславського, а той запропонував Неладівське нікелеве родовище, зробив експертизу і надав позитивний висновок. Запропонував звернутись у Дніпропетровськ за попередньою економічною експертизою. Але на той час на підставі експертизи Бориславського депутат ніби то вже отримав кредит у 60 млн. гривень. Правда, він каже, що не отримував, цим займався Віктор Іванович. Його вже нема, а голова правління банку втік. Де гроші – невідомо.

– А хто ж убив Віктора Івановича?

– Теж поки що невідомо. Може бути, що його вбили ті, хто хотів вас