Читати книгу - "Брама"

Я встав. Мене сильно нудило. Я протягом тижнів звикав до реальної відсутності сили тяжіння у Брамі, а нестійка гравітація у капсулі впливала на мене по-іншому. Вона була дуже слабкою, але змінювалася щохвилини, а це не подобалося моєму вестибулярному апаратові.

Я проштовхнувся до харчоблоку, покосившись на двері до туалету. Гем Тає досі сидів там. Якщо він незабаром не вийде, то моє становище стане критичним. Клара засміялася, відстебнулась і обняла мене.

— Бідолашний Роббі, — промовила вона. — А це лише ­початок.

Я проковтнув пігулку, відважно запалив цигарку, намагаючись стримати потяг блювати. Мені здається, страх зіграв вагомішу роль, аніж заколисування.

Усвідомлення того, що від миттєвої та жахливої смерті вас відокремлює лише тонкий шар металу, виготовлений незвичайними й невідомими істотами півмільйона років тому, а також те, що ви зголосилися вирушити кудись, де все може вийти з-під контролю і призвести до вельми неприємних наслідків, викликало жах.

Я знову пристебнувся, загасив цигарку, заплющив очі й зосередився на тому, щоб час спливав швидше.

Чекати доведеться довго. Середня тривалість польоту — сорок п’ять днів ув один бік. Це не залежить від відстані польоту. Неважливо, скільки летіти: десять чи десять тисяч світлових років. Можливо, це має якесь значення, але не в лінійному плані. Кажуть, що кораблі постійно прискорюються та збільшують прискорення, а перепад не є ані лінійним, ані експоненціальним, ані якимось іншим, отож його не можна обчислити. Корабель досягає швидкості світла дуже скоро, менше, ніж за годину, а потім за кілька секунд перевищує її в кілька разів. А відтак він різко набирає швидкість.

Це можна визначити, спостерігаючи за зірками на навігаційному екрані гічі (принаймні, так стверджують) вгорі. Упродовж першої години зірки починають змінювати колір і рухатися. Можна визначити, коли ви пролітаєте повз, тому що вони зосереджені в центрі екрана. На ньому зображено усе, що є попереду корабля у процесі польоту.

Насправді зірки не рухалися. Це корабель наздоганяє світло, яке випромінюють джерела, залишені позаду або збоку. Фотони, що потрапляють на передній прилад спостереження, з’явилися день, тиждень або ж сто років тому. За два-три дні вони навіть уже не схожі на зірки, а просто перетворюються на сірий килим у цяточку. Це видовище трішки нагадує голографічну плівку, яку проявляють, але щоб побачити реальне зображення на такій плівці, потрібен спалах магнію. А на екранах гічі ніхто не міг нічого второпати у сірій мішанині в цяточку.

Коли я нарешті дістався до туалету, мені вже перехотілося блювати. Вийшовши звідти, я побачив, що в капсулі, окрім Клари, більш нікого немає. Вона споглядала зірки за допомогою теодолітної камери. Клара обернулася, глипнула на мене і кивнула.

— Ти вже не такий зелений, — сказала вона задоволено.

— Значить буду жити. Де хлопці?

— Де ж вони ще можуть бути? Звичайно, у посадковому модулі. Дред вважає, що слід розділятися, поки летимо. Тож коли вони перебувають тут, нам доведеться лізти до посадкового модуля і навпаки.

— Гмм. — Звучало непогано. Якщо чесно, я міркував над тим, як ми розв’яжемо проблему з приватністю. — Гаразд. Що мені зараз робити?

Клара нахилилася до мене і поцілувала.

— Просто не заважай. Знаєш що? Здається, ми летимо прямісінько на північ нашої галактики.

Я вислухав її, показуючи, що обмаль розуміюся на цьому, а потім спитав:

— Це добре чи погано?

Вона осміхнулась:

— А як це визначити?

Відкинувшись назад, я спостерігав за Кларою. Якби вона була такою самою наляканою, як і я (а я був впевнений, що ні), вона б цього не показала.

Я почав розважати, що нас чекає на півночі галактики і — це важливіше — скільки туди летіти.

Найкоротша зафіксована подорож в іншу галактику три­вала вісімнадцять днів. Це був політ до Зорі Барнарда. Там нічого не знайшли, тож проспектори повернулися без жодної копійки. Найдовша мандрівка (чи, принаймні, відома най­довша мандрівка — хто знає, скільки кораблів з мертвими проспекторами прямують назад до Брами, як, наприклад, M-31 ув Андромеді?) — тривала 175 днів в один бік. Усі повернулися мертві. Важко сказати, де вони були. Проспектори зробили мало знімків, а самі, певна річ, уже не могли нічого розповісти.

Політ лякає, ба навіть досвідчених пілотів. Ви знаєте, що корабель прискорюється, й не знаєте, скільки це триватиме. Можна визначити, коли корабель повертає. По-перше, загальною ознакою цього є легке блимання золотистої спіралі в кораблі гічі (ніхто не знає чому). Проте, ви знаєте, що не можете спостерігати за поворотом, оскільки слабка псевдогравітація, яка постійно відтягувала вас у хвіст корабля, тепер притягує вас у носову частину і все перевертається догори дриґом.

Чому гічі просто не повертали свої кораблі під час польоту, щоб застосувати ту саму тягу для прискорення і гальмування? Хтозна. Треба бути гічі, щоб довідатися.

Можливо, через те, що вся апаратура спостереження розташовувалася спереду; а може, через те, що ніс корабля завжди має кращу броню (навіть на кораблях полегшеної конструкції) — напевне, для захисту від розблуканих молекул газу й пилу. Однак більші кораблі (кілька тримісних та майже всі п’яти­місні судна) були повністю броньовані й не розверталися.

Оголошення

ЗРОБЛЮ МАСАЖ усіх сімох точок, якщо ви почитаєте мені Джібрана. Голизна — за бажанням. Тел.: 86-004.