Читати книгу - "Диявол у Білому місті"

назад до Чикаго. Подумаю над усім і дам вам знати.

Бьорнем сів на поїзд. Прибувши до Чикаго, пішов просто до свого кабінету. Через кілька годин до нього прийшов Етвуд. Він поїхав за Бьорнемом з Нью-Йорка.

Бьорнем узяв його на роботу.

Етвуд, як це буває, мав свою таємницю. Він був опійним наркоманом. Звідти такий погляд і химерна поведінка. Проте Бьорнем вбачав у ньому генія.

Як нагадування собі й кожному, хто зайде до його кабінету в «халабуді», Бьорнем поставив на столі напис із одного слова: «ШВИДШЕ».

Часу було зовсім обмаль, виконавчий комітет починав уже планувати експонати й домовлятися про них із учасниками виставки. У лютому комітет проголосував за те, щоб відрядити молодого військового офіцера, лейтенанта Мейсона А. Шнуфельдта, в Занзібар із тим, щоб він знайшов там плем’я пігмеїв, яке нещодавно зустрів там дослідник Генрі Стенлі, і привезти на ярмарок «родину з дванадцяти-чотирнадцяти цих маленьких лютих дикунів».

На цю справу комітет дав лейтенантові Шнуфельдту два з половиною роки.

За новою огорожею виставкової території у Чикаго відбувалися недобрі хвилювання. Профспілковики погрожували закликати профспілки всього світу стати на заваді виставці. «Inland Architect», знаний чиказький часопис, повідомляв: «Оцей неамериканський заклад — професійна спілка — розробив власний новий неамериканський принцип обмежувати й утискати особисту свободу людини з тим, щоб якомога серйозніше розладнати плани Всесвітньої виставки». Така поведінка, за словами журналіста, «сприймалася б як зрада в менш освічених і більш деспотичних країнах, ніж наша». Фінансова ситуація в США погіршувалася. Кабінети в новітніх чиказьких хмарочосах так і стояли порожніми. Лише за кілька кварталів від «Рукері» бьорнем-рутівський Будинок тверезості маячив великою чорною брилою і був практично порожній. Містом сновигали двадцять п’ять тисяч безробітних. Уночі вони спали в поліцейських відділках і в підвалах ратуші. Профспілки набирали сили.

Старий світ відходив. П. Т. Барнем помер; злодії пробували викрасти його тіло. Вільям Текумзе Шерман теж помер. Атланта раділа. Закордонні репортажі запевняли, помилково, ніби Джек-Різник повернувся. Уже зовсім близько звіряче вбивство в Нью-Йорку могло вказувати на те, що страхітливий злочинець перебрався до Америки.

У Чикаго майор Р. В. Мак-Клорі колишній працівник тюрми штату Іллінойс, що в Джойлеті, почав готувати місто до того сплеску злочинності, якого всі очікували під час виставки. В «Аудиторіумі» було відкрито кабінет, який приймав і поширював бертільйонівські прикмети відомих злочинців. Ця система, що її винайшов французький криміналіст Альфонс Бертільйон, вимагала від поліції точних фізичних вимірів підозрюваних осіб. Бертільйон вважав, що виміри кожної людини є неповторними, тож можуть дозволити розкрити ті псевдоніми, які злочинці собі обирають, переїжджаючи з міста до міста. Теоретично детектив у Цинциннаті міг би телеграмою назвати своєму нью-йоркському колезі кілька точних цифр, і коли є така особа, що їм відповідає, то в Нью-Йорку її знайдуть.

Репортер поцікавився в майора Мак-Клорі, чи справді виставка приваблюватиме кримінальний елемент. Той на мить замислився і сказав: «Гадаю, абсолютно необхідно, щоб місцева влада була готова зустріти й мати справу з найбільшим збіговиськом злочинців, яке тільки можливе в нашій країні».

Подружня зрада

У будівлі Голмса на розі Шістдесят третьої й Воллес-стрит, яку тепер в окрузі прозивали замком, у родині Коннерів було неспокійно. Чорнява красуня Ґертруда, сестра Неда, одного разу прийшла до брата вся в сльозах і сказала, що ні хвилини більше не може залишатися в цьому будинку. Вона збиралася сісти на перший же потяг додому, до Маскетіна (штат Айова). Нед благав сестру розповісти, що сталося, але вона відмовилася.

Нед розумів, що вона почала зустрічатися з якимсь молодим чоловіком, і був переконаний, що плаче вона через щось, що той сказав чи зробив. Можливо, пара поводилася «нескромно», хоча він і не вірив, що Ґертруда була здатна на таке моральне падіння. Що більше вимагав він від неї пояснень, то дужче вона тривожилася і відмовлялася. О, краще б їй ніколи не бачити Чикаго! Не бачити оцих пекельних нетрів, сповнених галасу, пилу, диму, нелюдських веж, що застують сонце, і вона ненавиділа це місто, а надто цю похмуру будівлю і постійний гамір будівельних робіт.

Коли Голмс проходив повз них, вона не звела на нього очей і зашарілася. Нед цього не помітив.

Нед найняв вантажників, щоб доправити її речі на потяг і сам провів сестру на вокзал. Усе одно вона не дала йому жодних пояснень. Попрощалася крізь сльози. Потяг задимів і від’їхав.

В Айові — в безпечному, глухому Маскетіні — Ґертруда несподівано захворіла. Недуга виявилася смертельною. Голмс сказав Недові, як його засмучує ця печальна новина, але в очах його стояв лише рівний синій спокій, вони були мов озера тихого серпневого ранку.

Коли в домі не стало Ґертруди, напруга між Недом і Джулією посилилася. Їхній шлюб ніколи не був спокійним. Удома в Айові вони були близькі до розлучення. І ось знову їхні стосунки тріщать по швах. Їхня дочка Пьорл стала, відповідно, менш керованою, в її поведінці з’явилися періоди похмурої відчуженості й раптові спалахи гніву. Нед не розумів, що з дівчинкою. Він був «людиною легкої і наївної вдачі, — пізніше згадували про нього, — він усьому довіряв». Він не помічав навіть того, що бачили його друзі й постійні відвідувачі крамниці. «Хтось із друзів казав мені, що між Голмсом і моєю дружиною щось відбувається, — згадував він пізніше. — Спочатку я не вірив».

Незважаючи на попередження і наростання власної тривоги, Нед був у