Читати книгу - "Хранитель забутих речей"

повернув її від невеселих спогадів до реальності. Саншайн. «Будь ласка, тільки не сьогодні», — подумки благала Лора. Зараз почнуться безкінечні розпитування про вчорашній вечір, вона просто не витримає цього. Лора сховалася в коморі. Якщо на її дзвінок ніхто не відповість, Саншайн обійде будинок довкола, підійде до чорного входу. І побачить Лору за кухонним столом. Дівчина й далі дзвонила ввічливо, але наполегливо. Нарешті двері на кухню відчинились і увійшов Фредді.

— Та що тут коїться?

Лора відчайдушно зацитькала на нього і поманила до комори. Навіть таке невелике зусилля змусило її тремтіти. Вона схопилася за полицю з солоними огірками, щоби встояти на ногах.

— Боже, маєш жахливий вигляд, — сказав Фредді співчутливо.

Лора знову приклала палець йому до вуст.

— Що таке? — йому почав уриватися терпець.

Лора зітхнула.

— Саншайн біля парадних дверей. Мені не хочеться її сьогодні бачити. Я знаю: ти думаєш, що я жалюгідна, але я просто не витримаю її питань. Не сьогодні.

Фредді зневажливо похитав головою:

— Я не думаю, що це жалюгідно. Вважаю, це просто безглуздо. Ти, доросла жінка, ховаєшся в шафі від молодої дівчини, яка тебе обожнює, лише тому, що ти пом’ята й маєш заслужене похмілля. Та що, кишка тонка вийти і сказати їй усе в обличчя?!

Слова Фредді були Лорі, як сіль на рану, але перед тим, як вона встигла відповісти, настрій людини біля вхідних дверей змінився на гірше.

Саншайн не знала, хто ця білява жінка, яка крокувала стежкою, але виглядала вона сердито.

— Привіт! Я — Саншайн! Я подруга Лори. А хто ви?

Жінка оглянула Саншайн примруженими очима з голови до п’ят, немов вирішуючи, чи заслуговує вона на відповідь.

— Фреддо тут? — запитала вона.

— Ні, — відповіла Саншайн.

— Ти впевнена? Адже он там припарковано його довбаний лендровер.

Саншайн із цікавістю спостерігала, як жінка, червона і сердита, почала натискати кнопку дверного дзвоника своїм бездоганно доглянутим указівним пальцем.

— Це довбаний лендровер Фредді, — спокійно відповіла Саншайн.

— Тож цей засранець тут! — сплюнула жінка.

Вона ще раз подзвонила, а потім почала гатити по дверях кулаком.

— Вона не відповість, — сказала Саншайн. — Мабуть, заховалася.

Фелісіті на мить перестала грюкати в двері:

— Хто?

— Лора.

— Що, та дивна домогосподарка? Від кого, чорт забирай, вона заховалася?

— Від мене, — відповіла Саншайн, сумно усміхнувшись.

— Ну що ж, тому смердючому кавалку лайна, Фреддо, ліпше не ховатися від мене!

Саншайн вирішила допомогти. Білявка зараз виглядала справді розлюченою, і Саншайн хвилювалася, що вона ще зламає дверний дзвінок.

— Можливо, він заховався з Лорою, — вирішила дівчина і додала: — Вона йому так подобається.

Слова Саншайн не мали того ефекту, на який вона сподівалася.

— Ти маєш на увазі, того покидька переховують?

Жінка нахилилася й почала волати в отвір для пошти.

Фредді протиснувся в комору біля Лори і причинив дверцята. Тепер уже Лора здивовано гмикнула.

— Це Фелісіті, — прошепотів він.

Презирство зникло з його голосу і змінилося розпачем.

— І..?

Тепер уже Фредді зітхнув:

— Учора в нас мало бути побачення, на яке я не міг прийти, але вчасно не повідомив її, а потім вже було занадто пізно… Напевно, вона дуже розлютилася… — замовк він на півслові.

Хоч Лорі було холодно й кепсько, а голова розривалася, вона не змогла стримати посмішку і вимовила свої наступні слова з особливим задоволенням:

— Ну що ж, май мужність сказати це їй в обличчя.

Фредді здивовано глянув на неї, а відтак його обличчя розплилося в однобокій усмішці.

— Я знаю, що ти там, негіднику! — голос Фелісіті лунав через поштову скриньку.

— Ти і та шльондра, домогосподарка. Ну що ж, якщо та стара шкапа тобі до смаку, то я не з твоєї вагової категорії. У будь-якому разі ти — той ще падлюка. Дарую їй таке щастя задарма.

Саншайн стояла біля розлюченої Фелісіті й не знала, як себе поводити. Вона запам’ятовувала усі слова, які були сказані чи, радше, викрикнуті, щоб скласти їх докупи пізніше. Можливо, коли Лора перестане ховатися, вона їй допоможе. Після цього пристрасного монологу Фелісіті попустило. Вона востаннє гахнула у двері й пішла собі. За секунду Саншайн почула клацання дверцятами машини, ревіння двигуна і вереск шин. Саншайн уже збиралася йти додому, коли з’явилась інша відвідувачка. Старша, вишукано одягнена жінка.