Читати книгу - "Прощавай, рудий кіт"

тітонька знайшла серед паперів Аарне аркушик з віршем Пушкіна:

В крові горить вогонь бажання,

Душа твій пломінь п'є до дна.

П'янить мене твоє кохання,

Ніжніш од мирри і вина.

Який жах! Тітонька Іда відчула, як тремтять їй коліна. Вірш викликає дивні почуття, це дуже небезпечний вірш. Адже ж Пушкін надто упадав за жінками, згадати хоча б деякі анекдоти…

Аарне все ще бачив перед собою Еду, коли вона йшла у вечірній присмерк. Дівчина йшла й боялася впасти… Аарне часом вважав, що знає дівчат, але, зустрівши Еду, почав сумніватися в цьому.

Майя проста і хороша. Еда вносить у серце неспокій, з Майєю той неспокій зникає. Котра з них йому більші потрібна?

«Я люблю Майю», — подумав Аарне і з острахом помітив, що думає про це зовсім байдуже. Він злякався і почав повторювати багато разів, що любить Майю. А проте…

«Що сталося між Едою і Тійтом?

Чоловіче, ти сам робиш так, щоб тобі було важко!..

ДЕНЬ СУДУ

За кілька днів 11-Б клас влаштував літературний суд-диспут на тему «Я хочу жити». Напередодні ввечері Індрек сказав Аарне:

— Я вірю, що все буде добре, боюся тільки одного: чи буде він у нас серйозний і значущий.

Андо, що стояв поруч, зневажливо стенув плечима. Цієї весни він ставився до всього ще більш скептично, ніж раніше. А втім, ніхто на нього не сердився, що він не брав участі у диспуті. Андо був гарний хлопець і визнаний спортсмен. Він мало говорив, і його вважали за сильного. Через це його ніхто не чіпав.

— Ти думаєш, що в залі сміятимуться? — запитав Аарне у Індрека.

— Ні, я так не думаю, але… Знаєш, по-моєму, не можна такі речі перетворювати на жарт!

— Розумію. Та все одно диспут не справить такого враження, як ми хочемо. Народ одійшов од війни, народ хоче танцювати!

Індрек дивно всміхнувся.

— Отже, виходить, що навчити може тільки війна?

— Так. А яка користь од уроку мертвим? Аарне ляснув друга по плечу.

— Гаразд, тоді хай дивляться і слухають живі. Ти не віриш, Андо?

— Ні.

— Чому? Чому, власне, ти не віриш?

— Я не вірю, що цей цирк може врятувати світ. Якщо буде війна, то вона буде незалежно від того, читатимемо ми свої вірші чи ні.

Індрек спохмурнів.

— Ти ждеш війни?

— Перестань… Зрештою не це важливо. Якщо вона має бути, то буде…

— Розтлумач.

— Я не пророк. Почитай ліпше гороскоп. А взагалі я думаю, що і ти, і я, і ота дівчина, яка йде коридором, це… хто?

— Ну? — спитав Індрек, засунувши руки в кишені.

— Ти, я і ота дівчина — люди. Але хто ми всі втрьох разом — цього ніхто не знає. Людину можна зрозуміти, а людей — ніколи.

— І треба тобі таке говорити, лякати людей?

— Люди мають жити в ілюзіях?

— Ілюзії все одно є, — махнув рукою Індрек, — навіщо їх руйнувати.

Андо всміхнувся сумно і зневажливо. Надворі посутеніло. Засвітилися вогні.

Літературний диспут пройшов добре. Наприкінці з'ясувалося, що в підготовці вечора взяв участь майже весь клас. Адже для інсценізації, яку робив Корнель, потрібні були і техніка, і освітлення, і звукове оформлення, й багато чого іншого.

Потім були танці. Вчителька Вернер дивилася, хто з ким танцює. Іво у супроводі джазового оркестру виконав пісню «Мовчати не можна».

«Коли цвітуть вишні і тюльпани, я до кімнати при ношу великі букети їх…»

Надходила весна.

І небо було страшно чисте.

Після того вечора в учительській почали говорити, що з випускників ще, може, щось і вийде.

Було п'яте квітня.

Аарне не хотів танцювати, він почував себе стомленим. Майя це відчула і мовила:

— Гаразд, ходімо звідси…

Кам'яними сходами вони пішли вниз. Музика лишилася десь угорі. Всі коридори і класи були порожні.