Читати книгу - "Шепіт на вітрі"

тебе з Лованою, коли ви проходитимете підйомним мостом. Це буде надзвичайно оригінальне фото.

— Просимо вас бути нашим офіційним фотографом! — вигукнула Лована. — Я дуже хочу, щоб нас сфотографували з Місяця.

— Отже, домовилися, — сказала відьма і майнула на Місяць, залишивши за собою вогняний хвіст.

— Ну й швидкість у цієї мітли! Ніколи таких не бачив, — промовив баньїп, який мирно спав собі біля озера. — Це справжня спортивна модель з величезним прискоренням.

Він огледівся і побачив, що розмовляє сам із собою. Пітер і Лована поверталися до замку. Баньїп рушив за ними, бурмочучи щось собі під ніс.

Друзі дійшли до великого дерева, коли раптом побачили горбаня Мика, який мчав галопом їм назустріч. Вогнекс, весь змилений, високо тримав голову.

Передусім горбань Мик поцікавився, чи прибули вже велетень і відьма. Поки він порався біля Вогнекса, Пітер розповів йому про все, що з ним трапилося, і про те, як знайшли корону.

— Отже, тепер ти виконав усі завдання, — сказав старий. — Залишилося тільки відгуляти весілля. Перед цим я маю добре виспатися.

Він поставив Вогнекса у стайню, загорнувся в ковдру й заснув просто неба. Навіть хропіння баньїпа не завадило йому. Пітер провів Ловану до її покою, потім зручно вмостився у спальному мішку, який йому видобула Сіра Шкурка, і незабаром теж поринув у сон.

Розділ 21
Пітер одружується з прекрасною принцесою

У день весілля Ловани й Пітера народ з усієї округи йшов і їхав до замку, святково прикрашеного стягами. Пурпурові з золотом, помаранчеві з блакиттю, вони майоріли на вітрі, мов язики, що співали пісню радості принцесі Ловані.

У своїй кімнаті вона готувалася до весілля. Її оточили фрейліни, які щось обсмикували, щось розправляли. Сукня принцеси з коштовного шовку кольору слонової кості виблискувала дорогоцінним камінням. На Ловані був золотий медальйон, прикрашений діамантами, — схованка чарівної пелюстки. Краса принцеси викликала загальне захоплення.

Це вже було не сумне створіння, що тремтіло від думки про іспити і покірно вислуховувало повчання короля й королеви. Щаслива і вільна, дівчина виходила заміж за того, кого любила. Не буде більше в’їдливих зауважень королеви, егоїстичних наказів короля.

Король сидів у кабінеті, підраховуючи свої скарби, які оцінювались у сорок мільйонів доларів. І ось настала жахлива мить: він мав відрахувати від усіх тих скарбів вартість Вогнекса і золотої корони з діамантами. Король завжди включав їх до загальної суми багатств, а зараз вони пливли з рук, і йому було боляче думати про це.

Коли Пітер з’явився перед ним з короною, здивуванню короля не було меж, адже він був переконаний, що та корона навічно похована на дні озера. Після того, як Лована почистила й помила корону, її діаманти випромінювали таке яскраве світло, що король мусив надіти сонцезахисні окуляри, щоб не сліпило очі. Королю страшенно кортіло відібрати в Пітера корону. Він щось бурмотів, намагаючись вигадати ще якесь завдання, яке вже напевно не буде виконане.

Але Пітер суворо сказав:

— Я заручився словом короля, що маю виконати лише три завдання, аби одружитися з принцесою Лованою.

— Боже мій! — вигукнув король. — Ви мені коштуєте стільки грошей, скільки не коштував жоден інший претендент.

— Оскільки всіх моїх попередників ви вбили, — зауважив Пітер, — я, безумовно, коштую вам дорожче, ніж вони. До того ж, ви привласнили їхні гроші, коли розправилися з бідолахами. Баньїп мені все розповів.

— Баньїп — відомий брехун! — заревів король. — Я вб’ю його.

— Гадаю, ви цього не зумієте зробити, — мовив Пітер. — Він наш друг.

Король не знайшов слів у відповідь. Він кинув останній заздрісний погляд на корону і пішов до королеви, щоб розповісти їй про все.

Королева в цей час підглядала у замочну щілину. Пітер справив на неї чудове враження. Його поведінка свідчила про добре виховання. Він, безумовно, сподобається сусідам. Королева відсахнулася від дверей, коли король відчинив їх, а потім кинулася до Пітера.

— Любий, — мовила вона, — у вас казковий вигляд. Цікаво, у що вбереться моя люба донечка? Піду подивлюся на неї. Бувайте.

Королева зникла, перш ніж король устиг нагримати на неї за те, що вона підглядала в замочну щілину.

Одержавши батьківське благословення, Пітер і Лована вирушили у своїх весільних справах.

У день весілля Пітер, лаштуючись у дорогу додому, вичистив і осідлав Місячне Сяйво. Лована вибрала для себе в королівській стайні найкращу кобилицю — білу і таку за розміром, як і Місячне Сяйво. Сідло, зроблене зі шкіри найвищого гатунку, було інкрустоване дорогоцінним камінням.

Горбань Мик готувався їхати на Вогнексі. Він закріпив на ньому звичайне сідло об’їжджувача і сказав, що не має часу вишукувати якісь «особливі» обладунки.

Цих трьох коней прив’язали до великого дерева. На шиях у них висіли мішки з подрібненим сіном, яке вони мирно жували. Народ сунув мостом до замку, де мало відбутися весілля. Найбільший зал замку не здатен був умістити всіх прибулих. В усьому королівстві ферми дуже бідували. Тому народ, що зібрався в замку, був нужденно вбраний. Проте в натовпі траплялися рицарі та принци з інших королівств, що їх привела на весілля заздрість до Пітера, який спромігся виконати всі завдання батька Ловани. Вони в’їхали на подвір’я замку верхи на гарних конях зі знаменами в руках.

Ніхто з них не звертав уваги на баньїпа, який виступав у ролі церемоніймейстера і давав накази:

— Не штовхайтеся, будь ласка. Не поспішайте. Зачекайте. Сюди, будь ласка. — Баньїпу кортіло показати свою майстерність і скинути пихатих рицарів з коней струменями води з обох ніздрів, але відтоді, як Пітер дав йому чарівну пелюстку, він нікому не завдавав шкоди.

У кутку двору збудували подіум, на якому височіло кілька тронів, повернутих до вівтаря. Єпископи у довгих білих шатах, з митрами на головах стояли окремою групою, обговорюючи бідність своєї пастви та жалюгідні пожертви, що надійшли від неї минулої неділі.

По обидва боки подіуму вишикувалися