Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

1960 р. на 5 років позбавлення волі та звільненого умовно-достроково 29.04.2002 р. на 1 рік 4 місяці 19 днів, було засуджено за ч. 1 ст. 164 КК на 1 рік обмеження волі. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком і остаточно визначено 1 рік 6 місяців обмеження волі. Верховний Суд України скасовуючи вирок відзначив, що суд, призначаючи С. за ч. 1 ст. 164 КК покарання у виді 1 року обмеження волі, а за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК частково приєднуючи невідбуту частину покарання й остаточно призначаючи покарання у виді 1 року 6 місяців обмеження волі, припустився помилки. Відповідно до ч. 4 ст. 71 КК остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Суд же призначив С. остаточне покарання менше, ніж невідбута частина покарання (строку умовно-дострокового звільнення) за попереднім вироком. Суд також неправильно застосував передбачені ч. 1 ст. 72 КК правила щодо складання покарань різних видів за сукупністю вироків з переведенням менш суворих видів у більш суворі. Натомість визначене С. покарання переведено з більш суворого у менш суворий вид (з позбавлення волі до її обмеження)[170].

При призначенні покарання за сукупністю вироків у виді виправних робіт або службового обмеження для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно (ч. 2 ст. 72 КК).

Приклад: Районний суд вироком від 22.01.2007 р. засудив Т., раніше судимого 03.05.2006 р. за ч. 1 ст. 164 КК на 6 місяців виправних робіт, та звільненого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК, — за ч. 2 ст. 164 КК на 6 місяців виправних робіт. На підставі ст. 71 КК остаточно призначено покарання у виді 1 року виправних робіт із відрахуванням у доход держави 10 % із суми заробітку. Верховний Суд України вирок суду скасував і відзначив, що відповідно до ч. 1 ст. 57 КК покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від 6 місяців до 2 років. Із суми заробітку засудженого проводиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду в межах від 10 до 20 %. Як убачається з вироку, суд, призначивши за ч. 2 ст. 164 КК покарання у виді 6 місяців виправних робіт, не встановив розмір відрахування в доход держави із його суми заробітку. Розмір таких відрахувань встановлено лише за сукупністю вироків, що є недопустимим[171].

Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарання не підлягають і виконуються самостійно (ч. 3 ст. 72 КК).

Приклад: Верховний Суд України, змінюючи вирок районного суду від 19.11.2003 р., відзначив, що не ґрунтується на вимогах закону рішення суду про переклад покарання у виді штрафу на покарання у виді позбавлення волі, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 72 КК основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно[172].

(Більш детально питання які виникають при застосування ч. 3 ст. 72 КК будуть розглянуті нами в розділі 3.2.).

2.4.1. Особливості призначення покарання за сукупністю вироків, у разі вчинення злочинів в період іспитового строку (умовно — дострокового звільнення)

За загальним правилом, у разі вчинення злочину засудженим в період іспитового строку або протягом невідбутої частини покарання при умовно-достроковому звільненні, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в ст. ст. 71, 72 КК (ч. 3 ст. 78, ч. 4 ст. 81 КК).

Аналіз судової практики призначення покарання за сукупністю вироків, у разі вчинення злочинів в період іспитового строку (умовно — дострокового звільнення), свідчить про те, що суди допускають дві грубі помилки: 1) або необґрунтовано не призначають покарання за сукупністю вироків; 2) або застосовують ст. 71 КК, коли відсутні для цього правові підстави.

1) Не призначення покарання за сукупністю вироків є грубим порушенням кримінального закону і є безумовною підставою для скасування вироку суду.

Приклад перший: Верховний Суд України, скасував вирок місцевого суду, який порушуючи вимог ч. 4 ст. 81 КК не врахував, що Б. вчинив злочини в період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за попереднім вироком. Як убачається з матеріалів кримінальної справи ухвалою суду від 18.12.2003 р. останній був звільнений від відбування покарання умовно-достроково на 1 рік 1 місяць 22 дні. 17.02.2004 р. і 20.12.2004 р. Б. вчинив нові злочини, тобто до закінчення строку відбування покарання[173].

Приклад другий: Районний суд вироком від 08.08.2005 р. засудив М., раніше судимого 23.11.2004 р. за ч. 1 ст. 296 КК на 2 роки обмеження волі і звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, — за ч. 2 ст. 289 КК на 5 років позбавлення волі. Із матеріалів справи вбачається, що М. вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 289 КК, 09.06.2005 р. Верховний Суд України вирок суду скасував і відзначив, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 78 КК у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.