Читати книгу - "Бацила карбоната"

значить? Начальник поліції був досить досвідченою людиною і знав, як ставитись до людей, а от не дивився на орден, немов не помічав його. Щось трапилось, це було ясно. Але що?..

— Операція була загалом проведена непогано, Моеха. Зокрема ви добре зробили, що використали глибинні бомби.

Нібито начальник хвалить його?..

— Я тільки не певний, чи не надто міцні бомби ви вжили, дорогий мій, — продовжував начальник солодким голосом. А оченята його вдивлялися в Моеха, стежили за виразом обличчя.

«Що це значить? Як то глибинні бомби можуть бути надто міцними? Можна припустити лише одно: начальник заздрить успіхові, заздрить тому, що газети написали так багато про детектива, забувши похвалити начальника поліції!» — вирішив, нарешті, Моеха. Ну, що ж, це не страшно, особливо якщо зважити на майбутнє призначення. І детектив відповів, старанно підшукуючи слова:

— Я не винний, пане начальнику, що газети такі нестримні в своїх висловлюваннях. Я повідомляв кореспондентів лише про самі факти. І посланець уряду теж…

— Та що ви мені одно торочите: посланець уряду та посланець!.. — раптом розсердився начальник. — Теж знайшли виправдання! І не висувайте, будь ласка, наперед ваш новий орден! Мені він ні до чого, Моеха. Я цікавлюся справою. Коли б ви не відпочивали так довго дома, а з’явилися сюди раніше, може б у вас не було вигляду ображеного індика. Ану, що ви скажете з приводу цього?

І він простягнув детективові папірець, все так само запитливо і зловісно дивлячись на нього… Вкрай розгублений Моеха взяв папірець і почав читати. Пальці його затремтіли. То був рапорт Корто, його уповноваженого в лісі Фонтіверос.

«Викликані спеціально водолази найстаранніше обшукали дно озера. Не знайдено найменшого уламка «Люцифера», не знайдено жодного трупа будь-кого з команди. Протягом вечора й ночі працювали драги й водолази. Знайдено лише шматки оболонки глибинних бомб. Чекаю розпоряджень. Корто».

Моеха боявся підвести очі. А над ним гримів голос начальника поліції, який остаточно кинув іронічну манеру говорити й кричав:

— Ви що ж, думаєте, що досить скласти бучний рапорт, засліпити очі урядовій канцелярії, почепити оцю блискучу цяцьку на груди — і справа буде закінчена?! Ні, Моеха, так не працюють. Де ваш «Люцифер», який, за вашим рапортом, має лежати розтрощений на дні озера? Чи, може, ви скажете, що його так пошкодило, що від нього нічого не залишилося? Та відповідайте, чорт вас забирай! Де «Люцифер»? Куди він вистрибнув? Де були ваші очі? Знов вислизнув крізь пальці?

Моеха розгублено розвів руками. Тепер уже він не пишався, забув про орден, про всі свої сподіванки.

— Пане начальнику, — забурмотів він, — адже в рапорті все було вірно. Я не прикрасив дійсності жодним словом. Все було так, як я написав…

Раптом він згадав і схопився за ту згадку з одчаєм, як за останній козир у грі:

— А колесо, пане начальнику? Хіба це не доказ? Його відірвало вибухом!

Проте, начальник поліції тільки відмахнувся від Моеха, як від настирливої мухи:

— Заберіть собі ваше колесо і милуйтесь ним! Мені воно не потрібне! Я запитую вас, де «Люцифер»? Га? Хіба це доказ — колесо? Хіба ви не розумієте, що ви наробили вашим рапортом і всією цією бучею? Всі впевнені, що з Сивим Капітаном справу закінчено: і газети, і уряд, і сам каудільо. А раптом «Люцифер» з’явиться знов?!. Що тоді буде? Адже Сивому Капітанові, безумовно, пощастило ще раз вислизнути з ваших незграбних рук. Це ж ясно як день! Та кажіть, нарешті, як саме він вислизнув? Чи ви спали там і не помітили? Признавайтесь, Моеха. Ну!

З блискучого, прославленого всіма газетами переможця Моеха раптом перетворився на малесенького чиновника, якого розносить начальство. Та коли б справа цим тільки обмежилась! Але Алонсо Моеха досить добре розумів, що він опинився над самісінькою прірвою. Якщо «Люцифер» з’явиться знов, тоді… тоді навіть важко уявити собі, що станеться з ним.

Але ж «Люцифер» нікуди не випливав з озера. Він поринув у воду і після того не з’являвся більше на поверхні. Все чисто озеро було як на долоні. І гармати були наведені…

Всі ці докази нічого не давали. Начальник поліції лише більше лютував, слухаючи безпорадні пояснення Моеха. Нарешті він закричав:

— Досить! Досить дитячих розмов! Він не міг розчинитись у воді, щоб потім виникнути десь. Я не вірю вам, Моеха! Всякій фантастиці буває межа. Ось мій наказ: посилити догляд за озером. Не знімати гарматних батарей. Розставити нові гарматні пости по шляхах. І де б не з’явився цей клятий «Люцифер» — негайно розстріляти його. Ніяких розмов! Досить! Набалакалися! І щоб ви більше жодного слова не говорили репортерам. Хай газети думають, що все справді закінчено…

— Може… може він не з’явиться? — насмілився зауважити Моеха.

— Пусте! Куди ж він подінеться? Ні, не сподівайтесь цього, Моеха. Тепер цілком ясно: ми повинні залишити цю історію в секреті, якщо вдасться. І зразу ж таки розстріляти «Люцифера», щойно він покажеться десь. Треба, щоб гармати скрізь були напоготові. Пам’ятайте: ви першим підете під суд… Поява «Люцифера» може стати для вас фатальною.

А коли Алонсо Моеха вже виходив з кабінету, зіщулившись, мов побита собака, начальник поліції додав:

— Головне, щоб зовні все було так, немов ми й справді кинули думати про Сивого Капітана. Хай він гадає, що перехитрив нас. А в секретному порядку віддамо наказ усім озброєним силам армії і флоту: де б вони не зустріли «Люцифера» — негайно розстріляти його. І тоді не Сивий Капітан перехитрить нас, а ми його…

Зрозуміло чому газети і наступного дня, і ще через день не переставали вміщувати хвалебні статті, а радіо не забувало час від часу нагадувати про перемогу над Ернаном Раміро.

Хитрий служака, досвідчений старий жандарм, начальник поліції робив своє діло.

Алонсо Моеха все ще сподівався. Десь у глибині душі таїлася надія, що «Люцифер» таки