Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

183
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 252
Перейти на сторінку:

У хижках бідняків плакали жінки. Вони боялися віспи, боялися лазарету.

Алміро був перший з капітанів піску, кого вразила віспа. Якось увечері негреня Задирака прийшло до нього в куток, і Алміро раптом сказав:

— У мене страшенно свербить усе тіло.

Він показав Задираці свої руки, вкриті пухирями.

— Здається, в мене лихоманка.

Задирака був відважним негреням, уся банда знала це. Що ж до віспи, хвороби Омолу, то він страшенно боявся її. Тут йому передався страх багатьох поколінь африканців. І він зразу зчинив крик:

— В Алміро віспа… Хлопці, Алміро заразився віспою.

Хлопці почали підводитись і боязко відступати далі від того місця, де лежав Алміро. Той ударився в плач. Педро Куля ще не прийшов. Не було й Професора, Кота, Жоана Здоровила. Виходило, що головним лишався Безногий. Останній час він тримався осторонь, ні з ким не розмовляв. Насміхався над кожним зустрічним і з будь-якого приводу ліз битися. Боявся він тільки Педро Кулі. Тичка молився за Безногого більше, ніж за когось іншого, думаючи іноді, що в того вселився сатана. Падре Жозе Педро ставився до нього терпляче, але Безногий цурався і його. Він не хотів знатися ні з ким, і будь-яка розмова, в яку він втручався, закінчувалася бійкою.

Коли прийшов Безногий, усі повідступали. Його боялися так само, як віспи. Безногий завів собі в ці дні собаку. Цим собакою він тільки тепер і займався. Спершу, коли зголоднілий пес з'явився на складі, Безногий знущався з нього як міг. Але скінчилося тим, що він приголубив його і взяв до себе. Тепер він жив лише для собаки. Тому він вернувся тільки для того, щоб віднести пса далі від Алміро. Потім знов підійшов до хлопців. Вони оточили Алміро, показуючи на пухирі, що з'явилися на грудях у хлопчика.

Своїм гугнявим голосом Безногий сказав Задираці:

— Тепер такі пухирі обкидають і твоє грішне тіло, дурний негритосе, щоб знав, як спілкуватися зі своїм дружком.

Задирака злякано витріщився на нього. Потім Безногий звернувся до всіх, показуючи пальцем на Алміро:

— Ніхто не повинен заразитися віспою через одного йолопа.

Усі втупились у хворого, чекаючи його відповіді. Алміро тільки схлипував, затуливши обличчя долонями. Безногий вів далі:

— Він піде звідси зараз же. Хай санітарна машина забере його на вулиці й відвезе до ізолятора.

— Ні, ні! — заревів Алміро.

— Підеш без балачок, — погрозливо заявив Безногий, — Не викликати ж нам сюди машину, щоб уся поліція дізналася, де ми живемо. Ти підеш по-доброму, або ми тебе викинемо. Забирай свої манатки. Йди хоч у пекло, але не розводь тут своєї віспи. Не заражай людей.

Алміро закричав, і його ридання розносилися по цілому складу. Негр Задирака тремтів, Тичка волав, що це божа кара за їхні гріхи. Решта не знали, що робити. Безногий збирався вдатися до сили. Тичка зняв зі стіни образок богородиці.

— Помолімося, бо це кара божа за наші гріхи. Ми багато грішимо, бог нас карає. Давайте покаємося… — Його голос лунав, наче скарга, наче тихе благання помсти.

Хлопці поскладали побожно руки, Тичка почав читати «Отче наш». Але Безногий відштовхнув його:

— Годі тобі, пономарю!

Тичка став молитися тихим голосом, усе ще тримаючи в руках святий образок. Усе це являло дивну картину. В глибині складу Алміро схлипував і відмовлявся йти. Тичка молився. Решта стояли ні в сих ні в тих. Задирака трясся від страху, гадаючи, що заразився.

— Хлопці, — знов озвався Безногий, — якщо він не захоче піти добром, ми викинемо його силоміць. Інакше всі ми поздихаємо від віспи, геть усі! Ви що, не розумієте, йолопи? Викинемо його зараз на вулицю, хай його там підберуть і відвезуть до ізолятора.

— Ні, ні! — зарепетував Алміро. — Ради бога, не треба.

— Це — кара, — пробурмотів Тичка.

— Заткнись, байстрюк! — визвірився Безногий і правив своє: — Виженемо його силоміць, хлопці, якщо він не хоче піти по-доброму.

Ватага все ще стояла в нерішучості, і він підійшов до Алміро й замахнувся ногою, щоб дати йому стусана.

— Ну, вшивайся звідси, зараза!

Алміро зіщулився.

— Ні. Ти не можеш зробити цього. Зачекай, поки прийде Куля.

— Це — кара… Це — кара, — белькотів Тичка, і це белькотіння ще більше роздратувало Безногого. Він дав стусана Алміро.

— Геть звідси, зараза!

Але в цю мить чиясь рука відкинула його назад. Кангасейро став між Безногим та Алміро. Мулат тримав у руці пістолет і погрозливо світив очима.

— Присягаюся, він заряджений. Попереджаю — якщо хто зачепить Алміро… — і він з погрозою поглянув на всіх.

— А ти чого сюди лізеш, бандюго? — верескнув Безногий, намагаючись знов узяти гору.

— Він не поліцейський, щоб ми так до нього ставилися. Він з нашої групи, він діло каже. Почекаємо, поки прийде Педро Куля. Він усе й вирішить. Але якщо хто його займе, я пристрелю того на місці, як поліцейську мавпу! — Мулат тримав пістолет напоготові.

Хлопці почали відходити. Безногий плюнув.

— Усі ви страхопуди, — і пройшов туди, де його чекав собака. Ліг поряд з ним, і ті, хто був ближче до нього, почули, як він бурчить: «Боягузи, страхополохи».

Кангасейро залишився перед Алміро з пістолетом у руці. Алміро схлипував і розглядав пухирі, що всипали все його тіло. Тичка молився, благав господа знову бути добрим і милосердним.

Нараз Тичка згадав, що

1 ... 39 40 41 ... 252
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітани піску. Габрієла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Капітани піску. Габрієла"