Читати книгу - "Кам’яне яйце"

заново! Звертати увагу на кожну пилинку! Все власноручно перемацати!

— Пане генерал, для цього нам будуть потрібні представники багатьох фірм… Демонтаж третього бункера вимагатиме…

— … вашого розуму та кмітливості насамперед, хлопчики! Ніяких представників! Ви ж самі це розумієте! На територію Бази зараз не ступить ніхто сторонній!

— Так. Але…

— … але треба виконувати наказ! Термін виконання усіх робіт — десять днів.

— Ми не можемо гарантувати, пане генерал, що без представників фірм ми за такий короткий строк виконаємо завдання на належному рівні.

— Ви хочете сказати, що ваша кваліфікація не дозволяє вам виконати наказ на належному рівні? Для мене особисто не становитиме проблеми цілком замінити вас усіх іншими спеціалістами. А вас доведеться залишити на території Бази до особливого розпорядження. Ви вже забагато знаєте, хлопчики. — Безумовно, генерал розумів, що здійснити свою погрозу він навіть не робитиме спроб. — Ми вам, хлопчики, непогано платимо! За такі гроші ви всі могли б бути і трохи кмітливішими!

— Зрозуміло, пане генерал!

— Але ж дивіться, аби не залишилося зайвих деталей. — Генерал завчено, по-батьківськи усміхнувся. — Бо тоді ми й вас переберемо по кісточках.

— Зрозуміло, пане генерал. Все буде зроблено.

— Бог на поміч, хлопці.

«Зарізали козу, їх завжди ріжуть,

одну раніше, іншую пізніш.

А як немає кіз, знайдеться бик чи півень.

Знайдеться хтось. І завжди знайдуть ніж .

Та спершу їх живих подоять і побриють,

запустять в череду

а чи дозволять поспівать.

Зарізали козу. Хлопча сльозу пустило.

Утерли сльози. Ну й дурне ж!

Ану, мерщій — гулять!»

(Зі щоденника Констанція Девіса)

Особиста зустріч генерала Девіса з президентом тривала недовго.

— Я радий почути від вас, пане генерал, що для безпеки «Зевса» зроблено все можливе. Про це мені доповідав і полковник Форест. Тож маю підстави сподіватися, що все буде гаразд? І ми з вами можемо остаточно обговорити деякі подробиці. Оскільки ви самі наполягали на нашій сьогоднішній зустрічі, то можу припустити, що ви маєте до мене якісь запитання чи пропозиції…

— Пане президент, я зараз звертаюсь до вас насамперед як людина, що вболіває за інтереси нашої держави…

— Конкретніше! — роздратовано перебив його президент. — Не гаймо часу на зайві слова!

— Добре… По-перше, я хочу наголосити на тому, що «Ера» — науковий орбітальний модуль. Принаймні в очах загалу. І тому мене цікавлять гарантії щодо політичного престижу…

— Це ви доречно додали, що «Ера» є науковим модулем тільки в очах загалу. Але ж ви не гадаєте, пане генерал, що загал складається з дурнів? Всі знають, що таке наукові модулі — і наші, і їхні! — Раптом президент зірвався на підвищений тон: — І, гадаю, всі повинні розуміти, що таке збереження орбітальної переваги! У скільки мільярдів виллється створення ще одного нашого «наукового» модуля для вивчення реліктового, чи якого там у біса, випромінювання?! — Президент нараз замовк, театрально швидко заспокоївся і продовжив: — Але, даруйте, я перебив вас, пане генерал… Яких гарантій ви вимагаєте від мене?

— Гарантій того, що я і надалі матиму змогу вважатися порядною людиною. Ви мене знаєте давно, пане президент. Тож я сподіваюсь, що мої уявлення про порядність вам відомі і зрозумілі і не будуть сприйняті хибно…

— Конкретніше!

— На «Ері» — двадцять сім чоловік екіпажу. Але, як самі розумієте, не це мене хвилює насамперед… Конфлікт може перерости в воєнний…

— Я зрозумів вас, мій друже. Не хвилюйтесь. Політики також чогось варті. Я вам особисто гарантую, що ви за будь-яких обставин зможете вважати себе порядною людиною. Врешті, самі вдумайтесь — роль «Зевса» дуже відповідальна, але й елементарно проста: йому треба тільки попросити в екіпажа «Ери» допомоги й дочекатися зближення модулів. Хай уже дехто поплеще язиками про ґанджі нашої космічної техніки, але розмови обходяться набагато дешевше за монтаж і виведення на орбіту ще одного модуля… Врешті, чи мені вам розповідати? А забезпечити життя нашим астронавтам після космічної аварії зможете лише ви, генерале. Лише ви зможете зберегти життя своєму синові. Тут все у ваших руках. А для таких, як ви, професіоналів не становить складності грамотно катапультувати хлопців. Але ж не раніше того, як вони попросять допомоги у «Ери» і наблизяться на розрахункову відстань. — Президент багатозначно і зверхньо розсміявся. — Ось тоді ви ризикуєте виявитись украй непорядною людиною. Жартую. Одне слово, про той трагічний випадок на орбіті світ трохи поговорить і скоро забуде… А ви матимете всі підстави вважати себе порядною людиною. Не турбуйтесь. Це я вам гарантую. Бажаю успіху! З нами Бог!

«І все в чужих руках зчужіло,

відбилося від рук, гайнуло по руках.

І весь цей світ напружено закляк

в чужих руках ріднесенького сина».

(Зі щоденника Констанція Девіса)

Відразу після відльоту генерала президент вийшов на прямий зв’язок з полковником Форестом.

— Фред? Вітаю. Чим порадуєш?

— Конкретно — нічим… Але ж ти розумієш, що я особисто відповідаю за виконання програми «Зевс». До всього ж — ми з тобою давні пройди, і я не хочу осоромитися в твоїх очах. Все буде гаразд. За будь-яких розкладок — все буде гаразд. Ти мене знаєш не перший рік і тому можеш сміливо на мене покластися.

— Мене радує твій оптимізм, Фред, але скажи відверто… Що ти думаєш з приводу цього Сіріуса? Окрім того, що це генеральський жарт, аби усунути від польоту Джозефа…

— Я не можу похвалитися нічим конкретно. Але… Мені важко повірити, що програма «Зевс» не буде виконана. Але навіть якщо таке й трапиться, то я особисто обіцяю, що нам із тобою не доведеться червоніти. Я зроблю все, щоб навіть провал програми був нам корисний. Віриш мені, старий лисе?

— Гаразд…